д) стимулювання інтересу студентів до навчальної діяльності. Відібрані тексти обов' язково мають бути спрямованими на зацікавленість у тих, хто навчається, і бути мотивованими з огляду на інтелектуальні здібності студентів, їх прагматичні інтереси (матеріал, що вивчається, є необхідним для спілкування у різних сферах їх майбутньої професійної діяльності - соціальна мотивація), естетичні та емоційні потреби (робота з текстом дає відчуття задоволення, відповідає естетичним смакам - емоційна мотивація).

Таким чином, можна стверджувати, що для студентів найбільш цікавими і такими, що стимулюють їх навчальну діяльність, є тексти з професійною тематикою, які мають пізнавальну цінність, містять проблемні ситуації, спонукають до розмірковування (пізнавальна мотивація).

Для визначення аксіологічного аспекту лінгвокраїнознавства як принципово значущого у міжкультурному спілкуванні, на наш погляд, необхідним є визнання обов'язкової універсальності фонових знань в системі будь- якої мови. Багатовікова практика інтелектуального спілкування різними мовами, спільність життя на планеті, інші позамовні фактори створили ідентичний стрій мислення, загальнолюдські закони логіки, схожу реалізацію пізнання і думок. Мова у процесі мислення, поведінки, світогляду відіграє вирішальну роль. ЇЇ повноцінне використання як засобу спілкування і мислення не може не враховувати національно-культурну специфіку кожної окремої мови. Співставлення мов і культур виявляє не тільки загальне, універсальне, а й специфічне, національне, самобутнє, зумовлене відмінностями в історії розвитку народу. Тому проблемам міжкультурної комунікації приділяється особлива увага лінгвістів, як вітчизняних, так і зарубіжних.

Лінгвокраїнознавство створює передумови для успішного вирішення проблем, пов'язаних з міжкультурною комунікацією. З точки зору лінгвокраїнознавства вона розглядається у плані співставлення двох культур, а не тільки їх конкретних представників. Для людини, яка вивчає іноземну мову, володіє певним запасом слів і правилами граматики, здійснює спілкування, фразеологізми іноземної мови завжди викликають значні труднощі, особливо у випадку, коли в рідній мові комуніканта немає аналогічної за смислом фразеологічної одиниці. Причому, у першу чергу комунікативну значущість мають країнознавчо орієнтовані фразеологізми, оскільки фразеологічні одиниці з країнознавчою спрямованістю відрізняються суттєвими особливостями, незнання яких ускладнює спілкування іноземною мовою, тобто знижується комунікативна компетенція студентів, а також вирішення інших комунікативних задач, і в першу чергу, розуміння мови, якою звертаються. Тим більш, що деякі фразеологізми виступають в якості єдиних визначень явищ й фактів в країні мови, яка вивчається.

Національно-специфічні елементи культури відіграють значну роль у процесі міжкультурної комунікації: при спілкуванні з іноземцями, навчанні іноземних мов, перекладі, сприйнятті різного роду текстів, телепередач й відео програм. І сам акт міжкультурної комунікації матиме місце за умови адекватного взаєморозуміння двох учасників комунікативного акту, які належать до різних національних культур.

Країнознавчі відомості мають, таким чином, не тільки загальноосвітнє значення, знання про країну, її історію, культуру, економіку, способу життя населення країни, вони мають вихід у комунікацію. Передусім, вони забезпечують рецепцію, тобто адекватне, а не буквальне розуміння мови.

Міжкультурна комунікація інтегрує в собі наступні компоненти:

засвоєння цінностей спілкування;

засвоєння цінностей культури;

засвоєння цінностей професійної мовленнєвої діяльності.

Така інтеграція дає високий рівень компетентності у міжкультурній комунікації. Інтеграція трьох компонентів визначає відбір змісту й одночасно є новим якісним рівнем, який придбається у результаті поєднання трьох моментів, який збільшує гносеологічний аспект, коли кожному окремо не притаманні нові якості. Об'єднавшись, вони утворюють новий рівень міжкультурної комунікації.

У результаті аналізу взаємозв' язку лінгвокраїнознавства з іншими науками і дисциплінами, постає необхідність більш чіткого визначення і його міжкультурної спрямованості. У цьому зв' язку ми спиралися на факт, що лінгвокраїнознавство вміщує:

вивчення специфіки відображення національної культури як прояву національного менталітету у мовних проявах;

відбір фактів культури, без яких стає неможливою (некоректною, неефективною) мовна комунікація, з урахуванням різних цілей вивчення мови і різних півнем володіння нею;

створення сприятливих умов для "діалогу культур" у процесі вивчення іноземної мови, включаючи у цей процес увесь комплекс національної специфіки мовленнєвої й немовленнєвої комунікативної поведінки. При постійному співставленні двох - рідного та чужого - "культурних тезаурусів" можна визначити об' єм енциклопедичних і мовних знань, що зберігає пам' ять людини, включаючи і емоційні почуття, і систему норм та оцінок, прийняті у певному соціумі, які накладаються на існуючи знання, єдиною інформаційною базою людини, або її інформаційним тезаурусом, що матеріалізуються у двох відмінних сукупностях фонових знань;

вироблення найбільш ефективних засобів й способів презентації фактів культури у процесі навчання мови з урахуванням цілей навчання, його етапів і форм.

Перелічені задачі формують достатньо широку галузь наукового і практичного пошуку, яку можна назвати власно лінгвістичною. З одного боку, виокремлення даних задач при збереженні домінанти лінгвокраїнознавства вказує на необхідність комплексного підходу до них, з іншого, - свідчить про необхідність урахування специфіки цієї комплексності, яка саме реалізується у системах викладання іноземних мов.

У процесі нашої роботи ми прагнемо не тільки до того, щоб студенти реставрували лінгвокраїнознавчі уяви (з урахуванням шкільних знань), а й змогли збагатити фонові знання, а головним виступав би мотиваційно- ціннісний аспект розвитку лінгвокраїнознавчих орієнтацій.

Ті, хто вивчають іноземну мову, зазвичай прагнуть, в першу чергу, оволодіти ще одним способом участі у комунікації. Однак, коли засвоєння мови досягає повноти, людина отримує величезне духовне багатство, що зберігається мовою, проникає у нову національну культуру. Цей