зв'язок, що суттєво збільшує темброві можливості учнів. Але розвиток тембрових та діапазонних можливостей відбувається на тлі обмеженої сили голосу, тому в цей період педагог повинен звертати особливу увагу на те, щоб дитина не зловживала гучним співом, що може викликати перенапруження тієї частини голосових зв'язок (середньої), яка у цей час активно розвивається. Саме в означеній частині голосових зв'язок під час фарсованого співу з'являються потовщення та «співацькі вузлики». За умов вірного, нефорсованого режиму співу голосовий апарат дитини у цей віковий період суттєво зміцнюється.
Починаючи з одинадцяти-дванадцяти років, внутрішній щито-черпалоподібний м'яз уже оформлюється, як самостійний, і починає брати активну участь в управлінні діяльністю голосових зв'язок. Означений механізм проявляється у тому, що на нижніх нотах голосові зв'язки повністю змикаються (тобто коливання відбувається по всій довжині), що викликає появу грудного звучання. Це призводить до певної небезпеки у роботі з дитячим голосом, яка полягає у виникненні нового для дитини грудного механізму звукоутворення. В означений період вокальний педагог має проявити обережність у роботі, особливо на низьких тонах діапазону, де переважає робота зовнішньої голосової м'язи. Мається на увазі те, що необхідно не залучувати дітей до двоголосного співу в ансамблі чи хоровому колективі.
Як бачимо, в період 11-12 років у співацькому звукоутворенні вже діють два механізми, які відповідають регістрам: грудному та головному.
Перший з регістрів, який охоплює нижню частину діапазону, створюється шляхом скорочення голосових м'язів, другий - охоплює верхню ділянку діапазону й залежність від натяжіння голосових зв' язок за допомогою перстне- щитоподібного м'яза. Це так звані «природні» регістри, тобто ті, які виникли самі по собі у співі ненавчених співаків. Вони різко відрізняються один від одного як за тембром, так і за силою звучання. Виходячи з особливостей фізіологічного розвитку дитини молодшого шкільного віку і керуючись міркуваннями охорони дитячого голосу, ми вважаємо за доцільне у процесі занять співом не експлуатувати активно грудний тип звучання, а основну увагу слід зосередити на фальцетному механізмі звукоутворення. Активізації фальцетного звукоутворення викладач може досягти за умов використовування вокальних вправ, які виконуються за тризвуками або звукорядом у межах першої октави, у напрямку зверху донизу. Такі вправи корисні з наступних причин:
«- на верхніх нотах зазвичай менше виражене грудне звучання, від якого частіше за все доводиться відучувати дітей;
при співі зверху донизу учні поступово переносять головний звук з верхніх нот на більш низькі; використовуючи такий прийом, учень не встигає достатньо «оперти звук на груди», тобто відтворити його форсовано і напружено» [5, с. 81].
фальцетний та грудний механізми звукоутворення дозволяють отримати два якісно різні за основними критеріями види звуку у верхній і нижній частині діапазону. У процесі навчання вокалу виникає необхідність згладжувати перехід від одного регістру до другого, що, до речі, складає найбільш трудомістку частину
усієї роботи з постановки голосу. У результаті «змішування» цих регістрів утворюється третій регістр, так званий мікст. Особливості мікстового механізму звуко- утворення полягають у тому, що ми прагнемо перенести грудне звучання на ті ділянки діапазону, яким притаманне фальцетне звучання, а механізми фальцетного звучання використовуємо на тих ділянках діапазону, яким притаманне грудне звучання. Тобто відбувається «змішування» регістрів - мікстування.
Розвиток м'язової системи призводить до того, що, починаючи з десятирічного віку, у процесі управління голосовими зв'язками бере участь значно більша кількість м' язів, які регулюють отвір голосової щілини при фонації, натяжіння голосових зв'язок (як повністю, так і окремих їх частин), що впливає на зміну якості звуку. Виходячи з означених особливостей розвитку м' язової системи, дуже важливо, щоб за цей період вокальний педагог організував уміле поєднання роботи м'язів, що забезпечують як фальцетне, грудне, так мікстове звучання. Тобто мова йде про змішування головного і грудного регістрів, що дозволить зберегти природні властивості голосу й спрямувати у вірному напрямі його подальший розвиток.
Слід зазначити, що у педагогічній практиці трапляються непоодинокі випадки, коли зустрічається «від природи поставлений» співацький голос, який рівно звучить на усіх ступенях звукоряду у всьому його діапазоні. Такий голос буває як у дорослих, так і у дітей. У голосі, «поставленому від природи», ми не чуємо ніяких ознак зламу при переході від одного регістру до іншого... «Від природи поставлений голос - це не лише дар природи, але й продукт сприятливих умов співацького середовища та режим життєдіяльності голосового органу» [7, с. 77-78].
Коли йде мова про особливості вокально- виховної роботи з молодшими школярами, педагоги-практики наголошують, що слід звернути увагу на схильність дітей цього віку до наслідування. У вокально-виховному процесі схильність до наслідування, крім позитиву, може мати й негативні наслідки. Адже, як правило, молодші діти наслідують спів дорослої людини або дітей більш старшого віку, які, крім інших фізіологічних можливостей, здатні виконувати більш складні у технічному і психологічному плані твори. Прагнучи наслідувати дорослий спів і не маючи підготовленого звукоутворюючого апарату, достатнього досвіду та уяви про вимоги до гарного співу, молодші школяри часто переходять на крик, набуваючи неправильних вокальних навичок, у результаті набуття яких псують, а нерідко й зривають голоси. Тому не дивно, що у школярів 10-11 років інколи зустрічаються голоси, які за своїм звучанням нагадують спів дітей 14-16 років. Причиною такого звучання найчастіше