Непоодинокими є випадки, коли у цей період дитина прагне активно використовувати грудний звук, що призводить до втрати головного звучання. Це результат неприродного форсованого звучання дитячих голосів. «У голосів, які нормально розвиваються, зміна регістрів, тобто перехід з грудного на головний, зазвичай має місце на нотах сі-бемоль - сі, тоді як у «насадженому на груди» голосі грудні звуки тягнуться далеко за межі цього природнього переходу, доходячи у деяких випадках до соль, тобто до крайніх меж діапазону» [5, с. 17]. Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що одним із головних завдань вокального педагога є не лише виявлення співацьких задатків учнів, але й створення таких умов життєдіяльності голосового апарату, які б сприяли найкращому розвитку співацької функції.

Дихання у молодшому шкільному віці. У 6-7- річної дитини дихання у процесі співу ще не відрізняється від дихання, яке застосовується у повсякденному житті. Але якщо з дитиною займаються вокалом, то поступово спостерігається не лише поглиблення дихання, але й з'являються підготовчі до атаки рухи, яких раніше не спостерігалося. Поступово у результаті вокально- педагогічної роботи збільшується й «життєвий обсяг дихання», який у період початкової школи у хлопчиків і дівчаток однаковий і «...дорівнює у 10-річному віці приблизно 2000 см» [1, с. 22]. Але збільшення «життєвого обсягу дихання» пов'язане не лише з вправлянням дихальної системи, яка активізується у процесі співу. Ще однією причиною активізації є потреба організму дитини в отриманні додаткового обсягу кисню для нормального функціонування організму, адже у цей час дитина росте, й активізуються хімічні процеси в організмі, які потребують додаткового кисню.

З метою вивчення впливу співу на обмінні процеси, вчені вирішили визначити відсотковий зміст кисню в артеріальній крові дітей під час співу протягом 20 хвилин та після 20 хвилин голосового спокою. Результати цих досліджень показали «зниження вмісту кисню в артеріальної крові (від 4 до 8 %), яке не відтворювалося до вихідних норм у період голосового спокою» [4, с. 148]. А це дає підстави, незважаючи на позитивний вплив занять вокалом на фізіологічний та психічний розвиток дитини, рекомендувати вокальним педагогам розробити більш щадний режим заняття вокалом, особливо для молодших школярів.

«Однією з особливостей дітей молодшого шкільного віку є відносна вузькість дихальних шляхів за умов невеликої ємкості легенів, у результаті чого дихання у них буває поверхове» [4, с. 138]. Отже, щоб не порушувати природність розвитку тієї чи іншої групи дихальних м' язів, збільшуючи активність їх роботи, ми маємо зважати на відповідність їх розвитку віку дитини.

Проведені дослідження розвитку дихання у дітей різного віку та різної статі вказують на те, що як у хлопчиків, так і в дівчаток до 11 років переважає ключичне дихання, нижньореберне виражене більш слабко. Приблизно з 12 років дихальна крива нижнього поясу стає активнішою; вона майже однакова з кривими верхнього і середнього поясу. У підлітків 15-16 років нижня крива дихального поясу переважає над іншими. Вірно використовуючи знання щодо відповідності типів дихання до віку дитини, педагог-вокаліст може запобігти порушенню розвитку голосу.

Якщо ми спробуємо проаналізувати навички щодо співацького дихання, які має засвоїти дитина молодшого шкільного віку, то можемо їх умовно поділити на два основних типи:

перший - вказує, куди слід брати дихання, і тут увага акцентується на поглибленні дихання та обмеженні підйому плечей;

другий - як вірно брати дихання, і тут увага звертається на «позіх» та музичну фразу. Але у досвідчених викладачів є свої вправи й методичні рекомендації щодо поступового чи паралельного відпрацювання означених навичок. Своєчасне усвідомлення дітьми навичок співацького дихання у подальшій роботі дозволяє досягти відчутних результатів.

На початковому етапі слід зосередити увагу дітей на тому, щоб брати «дихання у пояс» і не піднімати плечей. Вбирати слід невеликі порції повітря, а це відпрацьовується через підбір відповідних поспівок та творів, які не мають тривалих фраз, а отже, не потребують великих об' ємів повітря. Важливим також є вміння педагога наочно продемонструвати на собі, як потрібно вірно брати дихання.

Відчуття «позіху» дуже знайоме дитині і, крім того, воно може контролюватися, що робить його надзвичайно корисним у засвоєнні співацького дихання. «Позіх» рефлекторно впливає на глибину співацького дихання, він також викликає відчуття вільного, дещо розширеного стану гортані, а також піднесене положення м' якого піднебіння, що найкращим чином приводить голосовий апарат у співацький стан. Педагоги- практики, аби учень відчув вірну дихальну установку, пропонують «понюхати руту». Спокійний вдих з насолодою (нібито вдихаєте аромат чарівної пахучої квітки) й затримка у насолоді аромату - це відчуття треба зафіксувати у пам'яті й використовувати його у співі.

Вдих - це лише один із фрагментів співацького дихання, адже після нього має відбуватися невелика затримка, під час якої м' язова система повинна підготуватися до видиху. У більшості дітей молодшого шкільного віку затримка відбувається сама