Характерною віковою особливістю дітей молодшого шкільного віку є нерозвинута довільна увага. У них домінує мимовільна увага, тому ефективніше сприймаються ними яскраві, несподівані, захоплюючі об'єкти. Саме тому яскраві вокальні образи, особливо ті, з якими діти зустрічалися в реальному житті і мають певні позитивні враження, захоплюють їх увагу і закарбовуються у пам'яті. Паралельно з активним функціонуванням мимовільної уваги йде розвиток і довільної уваги, яка спрямовується цілями, що поставлені перед дитиною вчителями та батьками. Але слід зазначити, що увага дітей у значній мірі залежить від того, наскільки важливими для себе вони вважають заняття співом, наскільки їх зацікавив та захопив творчий процес. Ще однією причиною активізації дитячої уваги може стати доступність вокальних завдань, а також сприйняття й схвалення оточуючими (батьками, вчителями, друзями) результатів співацької діяльності.

У цьому віці надзвичайно бурхливо і яскраво розвивається уява дітей. Поступово вона стає все більш керованою, і таким чином на базі набутого досвіду інтенсивно формується творча уява. Від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обґрунтованого вибудовування нових вокальних образів. Спостерігається швидкість та інтенсивність утворення нових образів, і зростає вимогливість дітей до витворів власної уяви.

Інтонація. Вокальна педагогіка, особливо часто на початковому етапі навчання співу, зустрічається з таким явищем, як «гудіння». З часом більшість дітей, що «нечисто» співають, поступово самі по собі «вирівнюються» у співі.

Але вчитель, що володіє методикою роботи з такими учнями, може значно прискорити цей процес.

До першого класу потрапляє багато дітей, у яких недостатньо розвинутий музичний слух, отже, вони мають погану інтонацію. Але, крім цього, найбільш частою причиною поганої інтонації першокласників є низька збуджувальність центрального сприймаючого слухового апарату, а також нетренованість м' язових органів, що беруть участь у процесі голосоутворення. Тому аби активізувати діяльність слухового апарату дитини, необхідно створити умови для підвищення збуджувальності нервових центрів. Яким чином цього досягти? Перш за все, збуджуванням інтересу до занять співом. Адже якщо вчитель зацікавив дитину, то тим самим він викликав емоційний відгук у дитини, а отже, задіяв додаткові сили, якими володіє емоційна система.

Основною причиною поганої інтонації є слабкий рівень музичної підготовки дітей, тобто відсутність умов для природного розвитку вокально-слухових уявлень. Умови життя, тобто несприятливе музичне середовище, у якому виховувалась дитина, приводять до того, що вона не вміє вслуховуватися у звуки, порівнювати їх за висотою, перевіряти точність своєї інтонації, тобто дитина поставлена у такі умови, коли відсутня вокально-хорова практика, без якої не може розвиватися диференціація звуків за висотою. У цьому випадку дитина знаходиться у стані, коли вона чує те, що їй грають або співають, але відтворити ці звуки не може. Як кажуть фахівці, у такої дитини відсутня координація між слухом і голосом. Наприклад, ми граємо відому пісеньку з мультфільму, дитина її визначає без зайвих труднощів, і це вказує на те, що пасивний вид музичного слуху у неї розвинутий, але відтворити означену мелодію дитина не може. Коли таку дитину вчитель просить проспівати поспівку чи вправу на одній висоті, або підстроїти свій спів до співу інших, то таке завдання для неї виявляється дуже складним. Вивчення цього явища показало, а практика підтвердила, що усунути або зменшити цей недолік можливо за умов цілеспрямованого впливу на виховання та розвиток слуху.

Однією з причин «гудіння» може бути схильність дитини до крикливості, яка виникає як унаслідок невірних співацьких установок, так і прагнень дитини наслідувати спів дорослих, тобто спів, не властивий дитині, до якого ще не готовий її голосовий апарат. Тут не слід забувати, що у молодшому шкільному віці діти схильні до наслідування дорослих. І якщо дитина взяла за приклад для себе наслідувати голос батька чи улюбленого співака, то це також може стати причиною для гудіння.

Як правило, «гудошники» «гудять» приблизно на кварту або квінту нижче за звичайний природний для їх віку тон (замість фа-ля співають до-ре, і навіть сі-бемоль малої октави), хоча дітям цього віку властиве високе, головне звучання, а низьке звучання вказує лише на невірну манеру співу. Змінивши манеру звукоутворення, ми можемо поступово відновити голос дитини. Яким же чином може діяти педагог? Гарно у цьому випадку зарекомендував себе такий прийом: викладач просить дитину проспівати на високих звуках, відображаючи чи то гудок паровозу, чи то спів зозулі. Це, по- перше, поновлює у дитини відпрацювання «ата кування» верхнього регістру дитячого голосу, тобто початок співу на високих звуках, що є природнім для дитини; по-друге, у цьому випадку у розспівці використовують ті звукові уявлення, з якими дитина досить часто зустрічалася у житті. Позитивним у цих вправах є те, що імітування гудіння паровозу, пароплаву, співу зозулі пов'язане з використанням у співі голосної «У», яка найбільш близька за манерою