Причиною гудіння також може стати відсутність або слабка розвинутість співацько-слухових уявлень. Коли таку дитину вчитель просить проспівати поспівку чи вправу на одній висоті, або підстроїти свій спів до співу інших, то таке завдання для неї виявляється дуже складним. Дитина знаходиться у такому стані, коли вона чує, що їй грають або співають, але відтворити ці звуки не може. Вона просто не уявляє, що від неї вимагають. Як правило, у цих дітей до вступу у 1 клас ще слабо розвинуті співацькі навички, не розвинута слухова увага; вони не вміють вслуховуватися в звуки, порівнювати їх за висотою, не вміють слухати себе, перевіряючи якість (точність) свого співу Щоб активізувати процес набуття дитиною слухових уявлень, слід, перш за все, поставити її у такі умови, коли їй цікаво займатися розвитком власного слуху. Одним із прийомів, який на початковому етапі дає гарні результати, є гра «Вчимося слухати звуки». Сутність означеної гри полягає у тому, що вчитель на фортепіано на педалі бере звук, а діти, коли перестають його чути, піднімають руку. Перемагає той, хто найдовше чує звучання програного звуку. Цей простий прийом в ігровій формі активізує слухову увагу дітей і привчає їх вслухуватися у звук. Також активізації слухової уваги учнів сприятиме поставлене вчителем завдання порівняти і знайти кращий за якістю звучання із двох варіантів, проспіваних учителем чи окремими учнями. Наступним прийомом активізації слухової уваги може стати «приспівування звуку подумки, музичної фрази, з чіткою, хоча й беззвучною артикуляцією при одночасному прослуховуванні даного звуку чи фрази. Беззвучна артикуляція активізує голосоутворюючі органи, а правильне звучання ніби моделюється в свідомості учнів» [8, с. 69].

Інший засіб для активізації внутрішнього слуху - спів учителя з декількома інтонаційними або ритмічними помилками, які школярі мають помітити. Але цей прийом ми радимо застосовувати, коли діти набули вже певного вокального досвіду, засвоїли певний обсяг вокального репертуару. Як показує практика, виправити цей недолік може лише практична вокально-слухова діяльність, яка є основою розвитку слуху дитини. М. Леонтович радить: аби полегшити процес становлення вокально- слухових навичок, «вчитель попадає в тон школяреві, й обидва вкупі проспівують його деякий час. Потім учитель раптово переходить до другого звуку на декілька секунд. Тоді дитина часто потрапляє в тон за вчителем. Яким чином вона «спіймала» цей інший тон, таким чином «упіймає» й новий звук і т. п.» [6, с. 70]. Слух та голосовий апарат дитини, які звикли відтворювати звук за педагогом, слідом за вчителем починають відтворювати звучання на півтону вище. Якщо дитина відчула, що співати можна і на іншому звуці, тобто коли у неї з' явилося це нове уявлення, то це вже суттєвий крок у подоланні гудіння. Але слід зазначити, що це копітка і тривала робота. Це перший етап розвитку вокально-слухових уявлень. Призначення цього етапу полягає в тому, що, по-перше, дитина має відчути надзвичайне для себе відчуття, коли її голос співпадає з голосом учителя; по-друге, вона має зрозуміти, що означає «злити» свій голос з голосами інших; і по-третє, набути уявлення про можливість співу на іншому звуці.

Деякі вокальні педагоги вважають, що однією із причин гудіння є нерозвинуте у цей віковий період співацьке дихання. Такі діти не звикли співати; мова ж не потребує такої енергії, яка потрібна для співу, особливо для співу високих звуків. Тому спочатку вони співають в'яло й більш низьким звуком, аніж діти музично розвинуті [2, с. 17]. Непоодинокі випадки в' ялості та неуважного ставлення, які також є причиною поганої інтонації. Звук у цьому випадку виходить із сиплістю, млявий, бідний на темброве забарвлення. Одним із методів, який допоможе активізувати спів дитини, є виконання правил співацької установки. Не можна дозволяти дитині у процесі співу сидіти чи стояти, спираючись на що-небудь або згорбившись. Недбалість у позі веде до недбалості у співі. Слід вимагати, щоб діти трималися прямо, трохи відвівши плечі назад, - це вже активізує всю систему співацького апарату, надає можливість м'язам, задіяним у співі, працювати спокійно й без перенапруження. Крім того, необхідно звернути увагу, щоб голову учні тримали прямо, не закидаючи й не спускаючи ії, що також негативно позначиться на якості звуку.

При роботі з дітьми, які фальшиво співають, великого значення набувають не лише підібрані комплекси вокальних вправ та методика проведення занять, але й принцип розміщення таких дітей у класі. «Вважаємо, що дітей, які фальшиво співають, слід розміщувати у першому ряді, поближче до вчителя. Таке розміщення важливе, по-перше, тому, що у звичайних класних умовах учителю легше слідкувати за тими, хто фальшиво співає; по-друге, серед відстаючих дітей можуть знаходитися діти з послабленим фізичним слухом, і потрібно їх посадити поближче до джерела звуку. По-третє, фальшиво співаючі діти, які сидять попереду, отримують можливість увесь час чути позаду себе вірний спів, а діти, які співають чисто, позбавлені завдяки такому розміщенню необхідності напружувати свою увагу, або не чути фальші. По мірі розвитку вокально-слухових навичок учнів, їх можна розміщувати інакше» [2, с. 20]. Аби перебороти недолік гудіння, в подальшій роботі