Вказівка на вибірково-позитивне відношення людини до професії не розкриває психологічного змісту його професійної спрямованості. Поняття "відношення до професії" саме по собі психологічно беззмістовне, оскільки відображає лише напрямок нашої активності й указує на її об'єкт. В основі позитивного відношення кількох людей до однієї професії можуть лежати різні потреби й прагнення. Тільки шляхом аналізу системи мотивів, що лежать в основі суб'єктивного відношення, можна судити про його реальний психологічний зміст.

У понятті "професійна спрямованість " можна виокремити сторони, що виражають її змістовну й динамічну характеристики [17].

По-перше, до змістовної характеристики відносять повноту й рівень спрямованості.

Повнота й рівень спрямованості несе змісто- вно-особистісну характеристику професійної спрямованості й значною мірою містить її формально-динамічні особливості. Під повнотою професійної спрямованості розуміється коло (розмаїтість) мотивів переваги професії.

По-друге, до динамічної характеристики - її інтенсивність, тривалість і стабільність.

Виборче відношення до професії найчастіше починається з виникнення приватних мотивів, пов'язаних з окремими сторонами змісту певної діяльності або процесом тривалості чи з якими- небудь зовнішніми атрибутами професії.

За певних умов значимими для людини можуть стати багато факторів, пов'язаних із професією. Серед них можна відзначити такі:

її творчі можливості;

перспективи професійного росту;

престиж професії;

її суспільна значимість;

матеріальні, гігієнічні й інші умови праці;

його відповідність звичкам, особливостям характеру й т.п.

Це свідчить про те, що професійна спрямованість ґрунтується на широкому колі потреб, інтересів, ідеалів, установок людини. Чим повніше професійна спрямованість, тим більше багатобічний зміст має для людини вибір даного виду діяльності, тим різнобічне задоволення, одержуване від реалізації даного наміру.

Таким чином, одна з форм розвитку професійної спрямованості полягає у збагаченні її мотивів: окремого мотиву до усе більше розповсюдженої системи мотивів.

Професійна спрямованість великої групи людей може включати ті самі мотиви й все-таки бути різною. Це зумовлено тим, що система мотивів завжди припускає їхню певну організацію, структуру. Ті самі мотиви можуть бути різним способом організованими, перебувати в різних відносинах підпорядкованості. І, що особливо важливо, різними можуть бути провідні мотиви.

Звичайно мотиви, що лежать в основі професійної спрямованості, неоднорідні за походженням, характером зв' язку із професією.

У цьому плані правомірне виокремлення таких груп факторів.

По-перше, група мотивів, що виражають потребу в тім, що становить основний зміст професії [17].

По-друге, група мотивів, пов'язаних з відбиттям деяких особливостей професії в суспільній свідомості (мотиви престижу, суспільної значимості професії) [4]. Імовірно, що зв'язок індивідуальної свідомості із професією набуває в цьому випадку більш опосередкованого характеру.

По-третє, група мотивів, що виражають раніше сформовані потреби особистості, актуалізовані при взаємодії із професією (мотиви саморозкриття й самоствердження, матеріальні потреби, особливості характеру, звичок і т.п.) [3].

По-четверте, група мотивів, що становлять мотиви особливості, які виражають самосвідомість особистості в умовах взаємодії із професією (переконання у власній придатності, у володінні досить творчим потенціалом, у тім, що намічуваний шлях і є "моє покликання" і т.п.) [13; 16].

По-п 'яте, мотиви, що виражають зацікавленість людини до зовнішніх, об'єктивно несуттєвих атрибутів професії. Нерідко саме ці мотиви породжують прагнення до окремих "романтичних" професій.

Наведена класифікація, що побудована за ознакою походження мотиву, імовірно, може бути продовжена. Істотне розходження зазначених груп мотивів полягає в їхньому неоднаковому відношенні до об'єктивного змісту професійної діяльності.

Мотиви, що складають першу групу, роблять близьким й непотрібним людині найбільш істотне в даній діяльності, те, у чому складається її об'єктивне призначення. Інші групи мотивів не пов' язані настільки щільно з основним змістом діяльності. Вони кристалізують потребу не стільки у своїй діяльності, скільки в різних, пов'язаних з нею обставинах.

Безсумнівно, що зазначені групи мотивів нерівноцінні за значенням для розвитку особистості в умовах даної діяльності. Як відзначав П.А. Шавір: "Мотив, органічно пов'язаний зі змістом або процесом діяльності, забезпечує ту увагу до неї, ту захопленість, що приводить до розвитку відповідних здатностей. Цей мотив спонукає людину оцінювати себе, свої знання, своє вміння й моральні якості у світлі вимог даної діяльності. Тим самим цей мотив є найважливішою психологічною передумовою самовиховання" [17, с. 29].

Таким чином, психологічно виправданим і педагогічно доцільним є можливість розрізняти мотиви, що органічно пов'язані зі змістом здійсненної діяльності (прямі мотиви й побічні мотиви [17]).

У першому випадку людина працює заради тієї справи, якою зайнята. Саме виникнення прямих мотивів є свідоцтвом того, що дана діяльність здобуває безпосередню особисту значимість для людини.

До числа прямих мотивів трудової діяльності відносять свідомість свого боргу, переживання суспільної значимості своєї праці. Керуючись у процесі нецікавої для нього роботи почуттям боргу, людина не пристосовується до зовнішніх вимог, а засвоює їх.

Почуття боргу не є побічним мотивом, тому що воно глибоко пов'язане з виконаною діяльністю, головним чином, з її результативною стороною. Якщо людина пробуджується до діяльності побічними мотивами, внутрішньо не пов'язаними з її змістом або результатом, то не можна сказати, що він трудиться заради тієї справи, яким зайнятий. Він пристосовується до зовнішніх вимог, але не засвоює їх. Він пробуджується до праці на основі потреб і почуттів, які не зобов' язані своїм розвитком даній діяльності (наприклад, матеріальна зацікавленість, честолюбство й т. п.).

Для того, щоб у процесі праці стимулювався розвиток людини, розкривалися й розширювалися його творчі здібності, необхідно, щоб центральними для