УДК

Матвеева Н.П., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Матвеева Наталя Петрівна - доктор філологічних наук, професор. Коло наукових інтересів - культурологія.

Зіставно-порівняльний метод у практиці викладання культурології

Статтю присвячено ілюстрації зіставно-порівняльного (історичного) методу в практиці викладання культурології на матеріалі свят, звичаїв, обрядів античних народів та українців. Порівнюються як назви, так і безпосередньо традиції, внаслідок чого зроблено висновок про взаємоконтакти та взаємовплив зазначених культур.

The article focuses on the comparative (historical) method in teaching cultural studies based on holidays, traditions, rituals of Antique people and Ukrainians. Titles are compared as well as traditions and the conclusion on the crosscultural influence is made. Статтю присвячено актуальній науково- методичній проблемі - використанню зіставно- порівняльного (історичного) методу в процесі навчальної діяльності вищих навчальних закладів. Заснування зіставно-історичного методу в лінгвістиці здійснили незалежно один від одного датський учений Р. Раск, німецькі лінгвісти Ф. Бопп, Я. Грімм і російський мовознавець О. Востоков. В подальшому цей метод безпосередньо в мовознавстві отримав широке визнання. Проте вивчення цього методу по відношенню до інших дисциплін, зокрема в практиці викладання культурології, ще є недостатнім. Тому мета нашої статті - аналіз деяких фрагментів культури українців (зокрема звичаїв, обрядів, традицій тощо) в порівнянні з культурою інших народів, головним чином античних, що є однією з можливих ілюстрацій зіставно-порівняльного (історичного) методу в практиці викладання культурології.

Одним із головних в нашій роботі є висновок про виняткову корисність у процесі викладання культурології як комплексної науки зіставлення та порівняння фактів різних культур, що дає змогу говорити про взаємозв' язок, контактування різних народів та взаємовплив їх культур. Цей висновок зроблено головним чином при розгляді звичаїв, обрядів античних народів та українців. Цікаво, що відгомін контактування цих народів в багатьох випадках існує і на сучасному етапі розвитку їх культур. Матеріальне підтвердження такого контактування надає археологія, зокрема знахідки на території сучасної України численних грецьких і особливо римських скарбів із античними ювелірними прикрасами та монетами. Одним із доказів контактування зазначених народів у духовній сфері є матеріал, викладений нижче.

Якщо розглядати українську культуру в контексті інших країн Європи, виявляється багато цікавого і навіть несподіваного. Зокрема, привертають увагу культурні зв'язки прадавніх українців із населенням античних міст-держав Північного Причорномор'я: Ольвії, Тіри, Феодосії, Пантікапею, Херсонесу. Ці зв'язки розпочалися приблизно з УІІ ст. до н.е., і відомості про культурні контакти прадавнього населення території сучасної України можна знайти в працях таких представників античності, як Геродот, Діодор Сіцілійський, Страбон, Демосфен, Птолемей, Овідій, та інших стародавніх вчених, філософів, письменників, поетів. Так, можливо, близько V ст. до н.е. Ольвію (сучасна Миколаївська обл.) відвідав "батько історії" Геродот. Підставою для такого припущення є розповідь Геродота про скіфського царя Скіла, який мав в Ольвії власний палац. Про скіфо-грецькі культурні зв'язки свідчить значна кількість давньогрецьких ювелірних виробів, знайдених у скіфських курганах під час археологічних розкопок, зокрема одна з найвідоміших знахідок ХХ ст. - золота пектораль.

Римський період історії античних держав Північного Причорномор' я і відповідно контакти прадавнього українського населення з римлянами тривали приблизно з середини І ст. до н.е. до 70-х рр. rV ст. нашої ери, коли такі античні міста-держави, як Тіра (сучасна Одеська обл.), Ольвія та Херсонес (околиця сучасного Севастополя), увійшли до складу римської провінції - Нижньої Мезії. Держави Північного Причорномор' я виявилися для Римської імперії своєрідним бар'єром, що захищав римлян від навали кочових племен (готів, гунів) на східних кордонах імперії. В 70-х роках !V ст. майже всі античні держави Північного Причорномор' я припинили своє існування, зазнавши ніщивного удару гунів. Вистояли тільки Херсонес і Пантікапей (територія Керченської протоки), які згодом увійшли до складу Візантійської імперії.

Звичайно, що такий тривалий період контактів прадавнього населення території сучасної України з мешканцями античних міст- держав не міг не позначитись взаємовпливом культур. Зокрема, вивчаючи етнографію населення античних міст-держав і порівнюючи її з українськими звичаями, обрядами, можна стверджувати, що в традиціях давніх греків, римлян і українців багато спільного. Це стосується, наприклад, українського звичаю колядування, який зародився ще в язичницькі часи. За думкою деяких дослідників, Коляда був божеством бенкету та миру у стародавніх слов'ян. Митрополит Ростовський (в миру - Дмитро Туптало), наприклад, у своїй Четії Мінеї також згадує про Коляду як про шостого бога, бога бенкету (пор. у греків - Бахус, Діоніс). В "Повісті минулих літ" літописець Нестор, навпаки, зовсім не називає Коляду в числі "богів Володимирових".

Образ Коляди в народній уяві виник, можливо, у зв'язку з тим, що треба було зрозуміти незрозумілі за походженням слова колядувати, колядка. Найвірогідніше, ці слова увійшли в українську мову в прадавні часи і пов'язані з латинським дієсловом calare - звати, скликати. Так, у Стародавньому Римі існував звичай урочисто повідомляти про початок нового часу взагалі, адже обряд цей для простих людей був пов'язаний з таємничістю: про його початок знали тільки жерці. Під час молодого місяця, наприклад, вони скликали людей на один із семи пагорбів Риму - Капітолій та урочисто повідомляли про початок першого дня нового календарного місяця, що мало назву початок календ (звідси виникло і слово календар, яке спочатку означало