Потім розпочиналися різні ігри, особливо популярними були гімнастичні вправи. Свято звичайно закінчувалося пізно ввечері. Цей звичай, який існував здавна в усіх європейських навчальних закладах, з Польщі разом із шкільною системою навчання перейшов до Білорусії та України. В Києво-Могилянській академії, зокрема, всі учні та викладачі виходили на гору Скавику при урочищі Глибочиця, де всі розважалися іграми. Студенти співали канти. Для таких прогулянок кожний викладач зобов' язаний був створити комедію чи трагедію або ж написати діалоги.
Дуже поширені в Україні дівочі вінки, які стали навіть приналежністю жіночого українського національного вбрання, були відомі також серед античних народів. Ще у стародавніх греків вінки вважалися символом безсмертя й ознакою союзу мертвих з живими - і Сон, і Смерть в античні часи зображувались у вінках. Можливо, з цим і пов'язана віра в магічну силу вінків під час свята Купала.
Пісні та танці втілювались часто в хороводи. Коли і де виник звичай водити хороводи, дізнатись зараз неможливо, адже початок цього звичаю сягає в далеку давнину - в початок культурного розвитку людства. Відомо тільки, що хороводи були частиною язичницьких звичаїв ще задовго до виникнення християнства. Так, в Ассірії та Вавілоні ще за дві тисячі років до народження Христа під час принесення жертви богу Ваалу навкруги жертовника влаштовували хороводи.
Релігійні обряди давніх греків також супроводжувались співом гімнів та хороводними танцями, які тут мали назву "каравіно". Виконавцями цих каравіно були лише цнотливі дівчата, одягнуті в білий одяг і з вінками на голові. Були у греків і такі хороводи, які не мали ніякого відношення до релігійних обрядів, а були лише розвагою для молоді. Про такі хороводи згадує Гомер в "Іліаді".
Під час Олімпійських ігор в Греції молоді дівчата змагалися в майстерності водити хороводи і співати. Найкращі виконавиці нагороджувалися вінками.
У Стародавньому Римі хороводи також спочатку входили до релігійних обрядів, а потім вони збільшили кількість народних розваг. Але можна вважати, що птаховорожіння, яке набуло популярності у римлян і у численних східних племен, деякою мірою існувало і у слов'ян. Так, відгомін римських авгурій (ворожіння за політом птахів) можна відчути у спостереженнях слов' ян, зокрема українців, за поведінкою зозулі. Так, зозуля вважалася віщою, небесною посланницею: вважалося, що вона може розповісти про початок літа, початок дощу, визначити тривалість людського життя та строки шлюбів тощо.
Численні греко-римські традиції, що поширилися в Україні за часи християнства, адже майже всі найвідоміші святі української церкви, такі як святі Георгій, Варвара, Катерина, Андрій, Тетяна, Наталія, навіть улюбленець українців св. Микола, мають римське або візантійське, грецьке походження [6; 7].
Таким чином, на підставі вищезазначеного можна зробити такі висновки:
1. Використання зіставно-порівняльного (історичного) методу в практиці викладання культурології дає змогу виявити взаємозв'язок, контактування різних народів та взаємовплив їх культур.
ЛІТЕРАТУРА
Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифологическими сказаниями других родственных народов. - М., 1865-1869. - Т. 1-3.
Веселовский А.Н. Генварские русалии и готские игры в Византии. Разыскания в области русского духовного стиха // Сб. отделения русского языка и словесности. Академия наук. - СПб., 1889. - Т. ХУІ, вып. 4-5.
Веселовский А.Н. Гетеризм, побратимство и кумовство в купальской обрядности // Журнал Министерства Народного Просвещения. - 1894. - при всій розповсюдженості хороводних танців у європейських народів ніхто, мабуть, не зберіг їх такою мірою в своєму народному мистецтві, як слов'яни, і зокрема українці.Кн. 2.
Иванов В.В., Топоров В .Н. Купала // Мифологический словарь. - М., 1990.
Калинский И. П. Церковно-народный месяцеслов на Руси // Записки РГО по отделению этнографии. - СПб., 1877. - Т. 7.
Матвеева Н.П. Солнцеворот. - К., 1995.
Матвєєва Н.П., Голобородько А.Р. Святі і свята України. - К., 1995.
Соколова В.К. Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белорусов ХІХ - нач. ХХ в. - М., 1979.
Фрезер Дж. Золотая ветвь. - М.: Прогресс, 1983.