УДК

П'ятницька-Позднякова І.С., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

П'ятницька-Позднякова Ірина Станіславівна - кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах МДУ ім. В.О. Сухомлинського.

Емоційна культура як фактор професіоналізму вчителя музики: історико-теоретичний аспект

У статті піднімається одна з важливих проблем в теорії й практиці професійної освіти - формування емоційної культури майбутнього вчителя музики. Розглядається механізм формування емоційної культури як динамічного утворення.

One of the major issues of theory and practice ofprofessional educations i.e. formation of the emotion culture of a music teacher. To be is avert to in this article. The mechanism of formation of the emotion culture of a future music teacher is seen as a dynamic art. Як зазначається в Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті, освіта є "засобом відтворення й нарощування інтелектуального, духовного потенціалу народу, ...дієвим чинником модернізації суспільства, зміцненням авторитету держави на міжнародній арені" [1]. Належне виконання цих завдань можливе за умов модернізації освіти, ключовими позиціями якої мають стати принципи відродження національно-культурних традицій українського народу, демократизація та гуманізація всього навчально-виховного процесу, що потребує нового підходу в організації підготовки професійної діяльності. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування професійно-педагогічної культури вчителів музики.

Сучасні педагогічні технології передбачають усебічний гармонійний розвиток особистості, розкриття її творчих можливостей, створення умов для саморозвитку, самореалізації в різних типах навчальних закладів, що повинні стати школою професійного й емоційного становлення майбутніх педагогів. Проблема формування культури особистості, її різних аспектів привертала увагу багатьох дослідників, зокрема, теоретико-методологічний аспект проблеми досліджували такі видатні вчені, як М.М. Бахтін, М.О. Бердяєв, В.С. Соловйов, Є.М. Фромм; питання моральної культури знайшли відбиття у працях Т.І. Біленко, О. С. Богданової, С. М. Іконнікової,

М. Толстих; сутність естетичної культури визначалась у роботах М. І. Кия-щенка, М.Л. Лейзерова та ін.

Великий внесок в обґрунтування психологічного аспекту культури почуттів зробили Б.Г. Ананьєв, А.І. Божович, Л. С. Виготський, В. К. Вілюнас, О. К. Дусавицький, Г. С. Костюк,

Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов, П.М. Якобсон та інші.

Увагу вчених все більше привертає проблема емоційної культури особистості, що знайшло своє висвітлення у роботах В. І. Додонова, Л.М. Збітнєвої, В.Я. Семке, Л.Є. Соколової, М. Є. Телешевської та інших, де робться сроба теоретично обґрунтувати зміст важливих характеристик емоційної культури, визначити можливості навчального процесу у формуванні такого складного особистісного утворення, як емоційна культура, що виступає важливою характеристикою педагогічного професіоналізму.

Сучасна психологія розкриває поняття, "емоції" (від лат. emoveo - хвилює) як вираз суб'єктивного ставлення до предметів і явищ навколишнього світу у формі переживання, як реакцію на вплив внутрішніх та зовнішніх подразників, що пов' язана із задоволенням чи незадоволенням біологічно значущих потреб. Протягом багатовікової історії вивчення емоцій виникали різні теорії, що в деяких випадках є суперечливими, а іноді взаємовиключними. Теорії емоцій можна поділити на три групи.

До першої групи належать праці М.Ф. Ме- йєр, Е. Даффі, Дж. Грей, М. Бентлі, в яких автори відмовляють терміну „емоція" в будь- якому науковому значенні.

Другу групу складають роботи, в яких визнається існування проблеми емоцій, але розкриваються, переважно, їх фізіологічні аспекти. Подібні фізіологічні теорії намагалися пояснити природу емоцій одиничним судженням, що спиралося на будь-який фізіологічний процес (М. Арнольд, Р. Бард, Е. Гільгорн, Дж. Луф-борроу та ін.). Так, вивчаючи роль периферичних реакцій емоцій, німецькі дослідники В. Джемс і Г. Ланге побудували так звану фізіологічну теорію, згідно з якою емоція - це "усвідомлення тілесного збудження, що ми відчуваємо безпосередньо після сприймання факту, який це збудження викликає" [2]. Таким чином, причиною емоційного переживання виступає не та чи інша подія, а фізіологічні зміни, що нею викликані. Така позитивістська позиція, що випливає з уявлення паралелізму про рівність порядків і зв'язків ідей та речей, виголошувала емоції проявом суб'єктивної реальності, тобто епіфеноменальними, що не мають на реальність ніякого впливу.

Нейрофізіологічні дослідження психіки стали фундаментом психологічних теорій емоцій. Можна з великою долею впевненості сказати, що не існує абсолютно точної відповідності між змінами в нервовій системі і тими станами, яких ми зазнаємо і описуємо як емоції. Зміни, що відбуваються в організмі і фіксуються на мові нейрофізіології, не можуть адекватно передати того, що ми відчуваємо суб'єктивно.

За визначенням К. Ізарда, емоція - "це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий (мімічна діяльність) і феноменологічний (переживання) аспекти" [3].

У працях П.К. Анохіна, П.В. Симонова та ін. емоції розглядаються як комплексна, психофізіологічна проблема. Так, на думку П.К.

Анохіна, емоції є пристосувальним чинником у житті тваринного світу. Зважаючи на те, що емоції не змогли б зберегтися у процесі еволюції та розвинутись до найтонших проявів, що спостерігаються у людини, автор пов'язує негативний емоційний стан із виникненням органічних потреб. Позитивний емоційний стан виникає тоді, коли зворотна інформація від "результатів дії, що відбулась, найточнішим чином відображає всі компоненти позитивного результату і тому співпадає з апаратом акцептора дії" [4]. За допомогою позитивних емоцій відбувається закріплення правильності та адекватності акту пристосування до негативних емоцій, неспокою та пошуку нових рішень, призводять розбіжність аферентних посилок з акцептором дії.

Отже, "біологічна теорія емоцій" П.К. Анохіна розглядає пристосувальну роль емоційних переживань в організації поведінки особистості.