Відповідно до інформаційної теорії П.В. Симонова: "емоція є відображенням мозком людини... певної актуальної потреби (її якості і величини) та вірогідності її задоволення, яку суб' єкт мимоволі оцінює на основі природженого або раніше набутого досвіду" [5]. Автор висловив припущення, що негативні емоції виникають за браком інформації для організації дій у процесі задоволення потреб, і таку залежність відобразив формулою: Е = П (Н - С) (де Е - емоція, П - потреба, Н - інформація, що необхідна для задоволення потреб, С - наявна інформація, яку можна використовувати). Дослідник вважає, що ймовірність реалізації інформації, достатньої для досягнення мети на рівні антипатії, служить основою позитивних емоцій й тим самим наголошує на важливості когнітивного компоненту в організації емоцій людини.

Третю групу складають праці, в яких досліджується феноменологія емоцій. К. Кайзерлінг у праці "La vie Intime" (Інтимне життя) охарактеризував людську душу як "організм почувань і емоцій": "Якщо людина - істота, що головним чином відчуває, то всякий поступ, який зменшує чуттєвість людини або калічить її, - це хибна дорога, що веде до втрати людського образу" [6].

Отже, динаміка уявлень про емоції зазнала суттєвих змін - від повного заперечення і суто фізіологічної обумовленості до визнання необхідності психологічного дослідження емоцій, в основі якого - припущення про певний зміст, властивий емоційному переживанню як такому. Якби емоції визначались тільки фізіологічним розвитком людини, тоді представники різних культур, незалежно від норм і правил існування, легко б розпізнавали емоції, а індивідуальний досвід не мав би ніякого значення. Але саме емоційне життя є суб'єктивним показником внутрішнього життя людини, а емоційні реакції і стани - формою усвідомлення власної індивідуальності. Тому природним уявляється той факт, що психологічний аспект вивчення емоцій характеризується підвищенням інтересу до їх феноменологічної представленості. Безумовною перевагою розглянутих поглядів є те, що, спираючись на багатий феноменологічний матеріал, вони дозволили виділити змістовну наповненість емоцій і сприяли розвитку багатьох сучасних уявлень про емоційну сферу особистості.

Експериментальні дослідження О.К. Тихомирова, В.Л. Поплужного, І.А. Васильєва розкривають регулюючий вплив емоцій на розумові процеси та стверджують, що інтелектуальні емоції обов'язково присутні при розв'язанні розумових завдань. Стан емоційної активації безпосередньо випереджає мовне формулювання розв'язання завдань та виконує у процесі мислення регу-люючі, евристичні функції, що сприяють по-дальшому пошуку. У випадку, коли цей пошук заводить у безвихідь, відбувається повернення до емоційно забарвленого стану роботи і саме емоція сигналізує про вірний шлях.

Відповідно до пізнавальних процесів, підкреслює В.К. Вілюнас, емоції виступають не тільки у пасивній ролі "залежного" процесу, а й розвитку і формування вищих психічних функцій, образного відображення дійсності у людських відчуттях, сприйняттях, уявленнях та їхнього осмислення в абстрактно-логічних формах. Дослідник зазначає: "Основна первинна функція емоцій (оцінна) не скасовується, вона удосконалюється, досягаючи складних форм, і підводить до створення найвищої психічної здібності - емоційного відображення, осмислення та управління (регулювання) дійсності" [7, с. 35].

Якщо раніше проблема ролі емоцій зводилась до визнання лише їх впливу на різноманітні процеси життєдіяльності, то сьогодні все частіше висловлюється думка про те, що емоції не просто пов'язані з пізнавальними процесами, а є обов'язковими регулюючими компонентами. Так, С. Л. Рубінштейн вважав, що в емоціях особистості можна виділити три сфери: органічне життя, інтереси матеріального порядку і духовні потреби, позначивши їх, відповідно, як "органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття" [8].

Предметні почуття пов' язані з оволодінням окремими видами діяльності та розділяються на матеріальні, інтелектуальні й естетичні. Світоглядні почуття пов' язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, матеріальних категорій і цінностей.

Отже, емоції людини пов'язані з її потребами та відбивають стан, процес і результат їх задоволення. Завдяки емоціям можна робити висновок про те, що в даний момент хвилює людину, які потреби й інтереси для неї актуальні. Емоції не просто поєднують розум з практичною діяльністю, а надають їм енергію дії, відіграють суттєву роль у процесах міжособистісної оцінки, у взаємній регуляції поведінки.

Накопичення знань про емоції, емоційний фактор у вихованні особистості, у збагаченні її морального, духовного багажу дозволили дослідникам емоційної сфери більш детально конкретизувати саме поняття "емоційна культура". Про необхідність володіти власними емоціями вказує дослідник К. Динейка: "Серед емоцій, володіти якими під силу людині, є мистецтво володіти своїми емоціями" [9]. М.Є. Телешевська зазначає, що "вміння стримувати себе від емоційних спалахів, контролювати свій стан - це мистецтво самоуправління, яким може оволодіти кожен" [10].

Аналіз літератури з психології дозволив дійти висновку, що емоційна культура має такі основні характеристики: повноту, цілісність, інваріантність. Про повноту емоцій свідчить багатство почуттів, що переживає людина, розмаїття способів їх прояву. Цілісність означає, що в емоційній культурі немає суперечливих переживань, спостерігається узгодженість між усвідомленням своїх почуттів і зовнішнім їх виразом, між розумінням почуттів інших та їх співпереживанням, виражених у почуттях. Інваріантність визначається тим, наскільки стабільно, надійно вона виявляється у різних сферах діяльності, пізнання і спілкування.

Здатність емоцій оцінювати явища підкреслюється такими психологами, як