Для вирішення проблеми треба звернутися до дисциплін, що дозволять провести порівняльний аналіз наукового та художнього мислення, визначити методологічні та концептуальні основи культурологічного знання, виявити взаємозв'язок теорії та методики прикладної культурології, що реалізується в навчальному курсі "Художня культура".

Основними напрямами в такому підході є:

- розгляд фундаментального та прикладного культурологічного знання з точки зору змісту завдань навчального курсу ХК; виокремлення взаємозв'язку методології прикладної культурології із методиками її викладання та навчання;

вивчення інтегративності та поліпредметності навчального курсу ХК, що має складну внутрішню структуру, особливу мову асоціативного мислення і спирається на науковий тип абстракції;

розробка навчальних програм, технології культурологічної основи змісту дисципліни ХК з точки зору сучасної теоретичної культурології та новаторських методик і технологій;

проведення культурологічного аналізу змісту та методів навчального курсу ХК з точки зору сучасної теоретичної культурології з метою виявлення концептуальних зв'язків культурології із прикладними навчальними та виховними стратегіями та методиками.

Культурологічна методологія є синтезом декількох аналітичних підходів:

генетичного;

історичного;

структурно-функціонального;

факторного;

моделюючого та ін.

Крім того, слід враховувати:

системний характер розглянутих явищ та процесів, використовуючи при цьому історичний підхід, проблемно-логічний метод аналізу, теоретичного моделювання;

принцип синхронно-діахронного розгляду художніх систем;

використання цивілізаційного підходу при типологізації культурних та художніх явищ;

сучасний погляд на світ з його принципами синергетики тощо.

Художня культура як цілісне явище є динамічною структурою із взаємодіючими формами художньої творчості, тому концептуальні методологічні принципи навчального курсу ХК слід розглядати в контексті поліпредметності його складових, враховуючи художньо-естетичний підхід, що визначає проблему теоретичного та художнього синтезу. Свою продуктивність методологія культурології виявила при переході зі сфери теоретичної у сферу практичну (пропедевтики), тобто принципів викладання та вивчення предмету Художньої культури.

Розгляд культурологічного знання в цілому дозволить виокремити етапи вивчення курсу на ґрунтовній методологічній основі через культурологічну типологію до світоглядного синтезу, опанування такими категоріями, як художній образ, художня картина світу тощо.

Процес засвоєння та усвідомлення навчальної дисципліни ХК досить складний та має будуватися у відповідності до динаміки його внутрішньої структури, що, на нашу думку, має декілька етапів:

оволодіння емпіричним фактажем історико-художніх явищ та методами їх аналізу;

типологічне вивчення різних явищ художньої культури з метою виявлення стрижневих, стильових, епохальних особливостей культурного явища;

філософсько-теоретичний аналіз різних ку льту р з по зиці й аналізу закономірностей в художньому розвитку людства, вияву світоглядних орієнтацій у розвитку цивілізаційних процесів та їх духовного потенціалу у формуванні художньої картини світу.

Для реалізації такого підходу необхідним буде використати метод багаторівневого культурологічного розгляду навчального матеріалу та моделювання навчальних методик і стратегій. Крім того, є сенс звернутися до праць відомих культурологів-теоретиків, зокрема, М.С. Кагана, який, досліджуючи духовний зміст художньої культури, відзначав особливості її прояву в різних видах мистецтва, що не виключає різниці між різними формами вираження сприйняття. Види мистецтва по- різному втілюють художні образи, з'являються та розвиваються нерівномірно, до того ж на кожному історико-культурному етапі їх співвідношення має різний характер, тому не можна отримати об'єктивного уявлення про той чи інший тип культури, не виявивши конкретної динаміки "співвідно-шення" сил різних мистецтв, не пояснивши її. Без включення в загальний художній контекст культури кожного виду мистецтв неможливо пояснити особливість розвитку того чи іншого окремого виду мистецтва, а це означає, що для вивчення та викладання ХК важливим є не лише глибоке проникнення в історію культури в цілому, а й зрозуміння внутрішніх процесів розвитку самого феномену культури.

Головною проблемою на сьогодення для гуманітарних вузів є проблема підготовки викладача-культуролога, який би міг професійно викладати такий досить ґрунтовний предмет, як Художня культура.

Враховуючи всю складність та деякою мірою всеосяжність тих знань, якими повинен володіти майбутній педагог-культуролог, настала нагальна потреба виокремити те коло питань, що є ядром, основою майбутнього знання педагога-культуролога, щоби фахово, на рівні сучасних вимог та новітніх навчальних технологій викладати такий, здавалося б, неосяжний матеріал. Це питання постає й внаслідок особливостей самого предмету, який своїм ядром має теорію художньої культури, яка на сьогодення ще не отримала ґрунтовної розробки, хоча впродовж останніх десятиліть минулого століття ця проблема піднімалася в працях як культурологів-теоретиків, так і практиків-викладачів.

Сучасний стан розробки проблем історії і теорії культури представлений поважним корпусом праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, серед яких ґрунтовними є праці Ю.М. Лотмана, А.С. Біблера, М.С. Кагана, Л.Н. Когана, В.М. Межуєїва, З.С. Маркарян, М.М. Бахтіна та багатьох інших, що дозволило сформулювати різні підходи до розгляду культурології як фундаментальної наукової дисципліни, визначити її межі в системі знань. Разом із тим недостатньо розробленими, як з'ясувалося, є коло питань, що безпосередньо пов'язані із визначенням критеріїв аналізу основ теорії художньої культури, що охоплюють коло суміжних дисциплін як культурологічного спрямування, так і суто мистецького, що водночас мають безпосередній вихід на пропедевтику, практику впровадження у навчальній дисципліни "Художня культура".

Ґрунтовні розробки сучасних навчальних програм з дисципліни "Художня культура" свідчать про глибоке осягне н ня культурологічного простору, що отримав якнайширше висвітлення в різних варіантах авторських та колективних праць, але спектр питань, що в них розглядаються, має мистецтвознавчі орієнтації у викладенні матеріалу. Є сенс спробувати вийти за межі суто емпіричного фактажу, узагальнивши набутий досвід попередників задля окреслення того кола питань, що складають безпосередньо ядро художньої культури,