Саме знання основ теорії, а не лише історії художньої культури, дозволять на високому професійному рівні викладати курс ХК у вищій школі. До того ж програма курсу, що розрахована на п'ять років навчання в гуманітарних вузах, повинна якнайповніше дати уявлення не лише про епохи, художні стилі й напрями у розвитку художньої культури Європи, що досить часто пропонується під час вивчення та призводить до вузького сприймання матеріалу, а, насамперед, дати уявлення про те, що являє собою Художня культура як навчальна дисципліна, які існують критерії у її вивченні, яка її структура і складові елементи тощо.

Отримуючи саме такі знання, майбутній педагог-культуролог не буде лише слідувати тим програмам, які потенційно у закладеному в них матеріалі спрямовують на вивчення якомога більшого матеріалу з різних видів мистецтв, що призводить до еклектики, а в гіршому випадку мозаїчного ряду з різних мистецьких творів художніх епох. При цьому втрачається цілісність розуміння самого предмету, його структури та законів внутрішнього існування. Таке розпорошення, взаємопідміна основ художньої культури лише часткою виокремленого з її цілого матеріалу призводить до певного нівелювання основами саме художньої культури.

Тому необхідно чітко визначити основні критерії аналізу цього предмету та подальші його перспективи вивчення.

У зв'язку із цим постає питання - хто має викладати дисципліну "Художня культура" у вищій школі. На право у викладанні дисципліни претендують гуманітарії будь-якого профілю: чи то філологи, чи то музиканти, чи то знавці історії, кожен з яких і дійсно має право викладати таку дисципліну. І все ж правомірним було б не віддавати перевагу тим чи іншим педагогам-гуманітаріям, а поставити питання підготовки педагога-культуролога, результатом чого стає суто культурологічний підхід у викладанні художньої культури як навчальної дисципліни у вищій школі. Справа в тому, що викладання дисципліни "Художня культура" педагогом-культурологом є проблемою нагальною, бо саме знання культурології як наукової галузі та питань, що піднімалися різними діячами в галузі теорії культури, дозволить спрямувати думку майбутнього фахівця саме в напрямку усвідомлення основ теорії художньої культури, виокремивши те коло питань, що безпосередньо пов'язані із методикою впровадження художньої освіти у вищій школі, її пропедевтики і загалом естетичного спрямування у розвитку особистості.

Є сенс визнати пріоритет культурології і як багаторівневого за своєю внутрішньою структурою знання, що охоплює як філософсько-культурологічне осягнення дійсності, культурологічне структурування цінностей, так і предметну змістовність спектру проявів культури як явища. В зв'язку із цим постає нагальна потреба в науково- методологічному визначенні ядра культурології - культури художньої, його внутрішньої цілісності, взаємозалежностей між його складовими, функціональною значимістю. Такий взаємозв'язок між культурологією та художньою культурою слід розглядати в декількох аспектах, зокрема, культурологія як наука дозволить:

виявити сутність окремих процесів, що відбуваються в межах складної ієрархії взаємозв'язку феноменів художньої культури;

побудувати методики, за допомогою яких можливим є аналіз культурних явищ та процесів;

окреслити критерії аналізу саме художньої культури, відкриваючи цим шлях до міждисциплінарної інтеграції.

Такий підхід дозволить виокремити статус самої дисципліни "Художня культура" в межах саме культурологічного знання.

Побудова внутрішньої структури дисципліни ХК має відбуватися відповідно із принципом системності, який, на нашу думку, безпосередньо пов'язаний із принципом проблемності, реалізація якого допоможе розгляду різних художніх систем в їх типології з подальшим побудуванням асоціативних зв'язків. Зокрема, наукове вивчення основ теорії художньої культури є можливим за умов засвоєння курсу "Наукові дослідження" для мистецьких спеціалізацій, і, зокрема, спеціалізації "Художня культура".

Саме в межах цього курсу майбутній педагог-культуролог матиме можливість не лише засвоїти основи наукової праці, а свідомо організувати науковий пошук у вивченні питань художньої культури із подальшим виходом на пропедевтику, реалізацію завдань навчального курсу.

Генетично художня культура завжди була невід'ємною складовою культури як такої, не виокремлюючись з її контексту, хоча подальший розвиток спричинився до диференціації її підсистем, механізмів, функцій, що надало їй можливості набути власну внутрішню структуру, виокремити як самостійні різні форми та механізми художнього виробництва. Змістовна наповненість самого предмету художньої культури вимагає виокремлення всієї ієрархії як фундаментального, так і прикладного культурологічного знання з його внутрішніми зв'язками, інтегративним підходом до поліпредметної суті, що має вираження у складній побудові цього явища. Художня культура буде розглянута вже не з позицій емпірико-описової історії культури, що є прерогативою історичної галузі науки, а структурно-функціональних взаємозалежностей її складових, тобто внутрішньої структури такого явища, як культура художня. Саме в такому плані головним завданням навчальної дисципліни є формування знання про процеси, що відбуваються в духовному світі людини, художньої картини цілісного образу світу. Специфіка предмету ХК передбачає застосування не лише традиційних методів навчання, що пов'язано насамперед із тим, що світ духовних цінностей не може бути внесений у свідомість ззовні, а лише самостійно. Тобто проблемна мотивація є однією з форм умови методичної організації навчального процесу, без чого неможливе емоційне співпереживання, що забезпечує розпредмечування форм художньої культури, реалізованих у шедеврах художньої творчості.

Таким чином, нагальною проблемою є концепція комплексної, інтегративної моделі навчального процесу у вищій школі, що в змозі достатньо повно реалізувати потенційні можливості курсу ХК в аспекті розкриття культурних цінностей різних історико-