одного разу. Університетська автономія - це консервативне ядро, оболонка, що створює умови для реалізації і повсякчасного досягнення академічних свобод академічною спільнотою: професорів та спудеїв (студентів, аспірантів та докторантів), адміністрації та університетського персоналу. Розширення цього консервативного ядра відбувається також під впливом інноваційного «зовнішнього» середовища, оточення, що представляє індустрію, навколишнє природне середовище, соціум.
Наведемо лише деякі сучасні прояви різноманіття ставлення до університетської автономії. Так, на шляху до входу на територію університету Ca'Foscary, Венеція, Італія, вмурована металева табличка з надписом «приватна власність». При цьому більшість італійських професорів навіть не акцентують увагу на незвичність цього явища для українських професорів. Отже, територія університетського кампусу в Європі - це недоторканий для зовнішнього втручання академічний простір, який має явно визначені межі та невід'ємну академічну цінність.
Напередодні святкування 175-річчя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, нащадка Київського Імператорського Університету Святого Володимира, дивлячись ранкові телевізійні новини, із порозумінням вслуховувався в слова, що висловлював учений цього університету. Він із засмутою нагадав, що 175 років тому без дозволу ректора університету жодний представник поліції не мав права навіть зайти на територію кампуса. «То про яку університетську автономію у сьогоденних умовах України можна говорити?» Це були його слова, його питання до усіх нас. Це не все. У вечірньому повторі телевізійних новин цього фрагмента інтерв'ю з ученим університету вже не було. Постає просте питання. Чому? Чому так відбувається, та хто взяв на себе таке право - позбавляти іншої людини, вченого університету, права вільного виявлення власної думки, судження? Яким є так зване «демократичне» суспільство в Україні? Яке ж це таке «досягнення» сучасної України на шляху незалежності?
Доцільно згадати зібрання ректорів університетів України, що відбулося 14 травня 2009 року у приміщенні вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Метою зібрання ректорів університетів України було проголошено реанімацію утвореної у 2003 році Спілки ректорів вищих навчальних закладів України. У розданому при реєстрації ректорів Статуті Спілки в одному із пунктів визначено, що Президентом Спілки є ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Але під час проведення зібрання у порядок денний внесено пункт - обрання Голови Спілки. Присутні шановні ректори заперечували озвученому регламенту. Висловлюється думка, що спочатку слід внести зміни до Статуту Спілки і лише після цього висувати кандидатури та проводити процедуру голосування. Крім цього, згідно з іншим пунктом цього одіозного Статуту, визначено, що Спілка припиняє своє існування у разі не проведення періодичних зібрань ректорів. На цей факт майже ніхто не звертає уваги.
Але проблем, що турбують корпус ректорів університетів, достатньо. Ректор Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого професор Тацій Василь Якович виступив із повідомленням про результати проведеної академією юридичної експертизи Рішення Уряду щодо віднесення позабюджетних коштів, котрі університети заробляють за рахунок навчання студентів на контрактній основі та іншими шляхами, що визначені відповідними постановами Кабінету Міністрів України, до спеціального фонду бюджетних коштів. Професор Тацій В.Я. наголошує, що таке рішення суперечить великому переліку діючих в Україні законів. На це питання Міністр освіти і науки України Вакарчук Іван Олександрович відповідає, що Міністерством зроблено відповідне звернення до Міністерства фінансів України, але, на жаль, позитивної відповіді немає.
Слід також нагадати, що у листі-зверненні Міністра Вакарчука І.О. до ректорів університетів щодо доцільності утворення Конференції ректорів вищих навчальних закладів України йдеться про необхідність створення колегіального органу, який представляв би інтереси вищої школи перед Президентом України, Верховною Радою та Урядом.
У 2008 році було створено експериментальний консорціум з університетської автономії із восьми університетів України - це Національний університет «Києво-Могилянська академія», Львівський національний університет ім. Івана Франка, Дніпропетровський національний університет, Харківський національний університет ім. В. Каразіна, Донецький національний університет, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Український католицький університет (Львів) та Університет економіки та права «Крок» (Київ) [27, с. 11].
На жаль, на звернення експериментального консорціуму до Уряду і Президента України про надання розширених та діючих, але не декларативних, академічних свобод і університетської автономії відповіді досі немає.
Наступним кроком до університетської автономії був ініційований Чорноморським державним університетом імені Петра Могили разом із Національним університетом «Києво- Могилянська академія» рух, всеукраїнська дискусія щодо визначення національної Хартії
Університетів України, Ольвійської Декларації Університетів «Академічні свободи, університетська автономія, наука і освіта для сталого розвитку» та Рамок пріоритетних дій «Втілення в життя Ольвійської Декларації Університетів».
Дискусія, що була розпочата у жовтні 2008 року та проводилася засобами електронного зв'язку, була завершена під час проведення 11-14 червня 2009 року «Ольвійського форуму - 2009».
Першим узагальнюючим результатом наукової дискусії було прийняття 23 ректорами університетів України та 3 ректорами країн світу розроблених попередньо концептуальних положень у формі наведених вище документів.
Другим результатом означеної наукової дискусії було прийняття рішення щодо утворення Всеукраїнської громадської освітньо-наукової організації «Асоціація Університетів України», ухвалення Статуту та обрання Президії Асоціації.
Отже, це лише перші кроки на шляху до реальної університетської автономії. Вже пройдено етап реєстрації Асоціації у Міністерстві юстиції України. Попереду - продовження процесу реєстрації Асоціації у Міністерстві юстиції України як юридичної особи та концептуальне визначення тих пріоритетних проблем, що мають загальне, всеуніверситетське значення, та реально діючих механізмів їх розв' язання.
Разом із цим постає питання: у чому принципова