р. у Сеулі, автор підкреслює необхідність "зміни підходів і ставлення до проблем розвитку технічної і професійної освіти. У сучасних умовах необхідно розробляти життєво перспективні моделі з урахуванням того, що система технічної і професійної освіти і підготовки має не тільки готувати людей до трудової діяльності в інформаційному суспільстві, а й виховувати відповідальних громадян, які свідомо ставляться до проблеми цілісності навколишнього середовища та піднесення добробуту своїх співвітчизників" [2, с. 36-37].
Хоча тут безпосердньо і не вживається термін "логіка освіти", однак його сутність досить чітко простежується як у міркуваннях Н. Г. Ничкало, так і у матеріалах Конгресу стосовно необхідності забезпечення відповідності професійної освіти взагалі та інженерної зокрема новим вимогам часу та новим умовам життя і потребам сучасного суспільства.
Системний аналіз складної сукупності проблем, пов'язаних із світовою кризою інженерної освіти, був виконаний групою вчених Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" за активної участі автора. Його результати дозволяють дійти висновку, що сутність цієї кризи полягає у тому, що традиційні підходи до професійної підготовки майбутніх інженерів перестали відповідати суспільним потребам у фахівцях інженерного профілю як відносно кількісних, так і відносно якісних показників. Більше того, виявилось, що традиційна підготовка не відповідає й істотно новим суспільним вимогам до професійної компетенції та особистісних якостей цих фахівців.
Однією з причин такої ситуації, на наше глибоке переконання, слід вважати певні порушення логіки управління функціонуванням і розвитком такого важливого соціального інституту, який являє собою вища школа. У роботі [3] автор увів у науковий обіг поняття логіки управління, детально обгрунтував її принципи і показав залежність ефективності функціонування соціальних систем від дотримання цих принципів.
Принципи логіки управління носять світоглядний характер і являють собою цілісну сукупність положень, які стосуються найбільш загальних закономірностей управління як специфічної функції соціальних систем та визначальної умови успішного їх функціонування у відповідності з обраними чи заданими цілями і призначенням. При цьому одним з основних принципів виступає необхідність забезпечення вже на етапі цілепокладання і тим більш практичного здійснення управління будь-якою соціальною системою відповідності цілей, методів, форм і засобів управління закономірностям самоорганізації цієї системи. Іншими словами, визначені цілі, як і обрані технології управління, мають відповідати, а не суперечити природному перебігу процесів функціонування і розвитку системи.
В той же час вказана відповідність, безперечно, не є і не може бути абсолютною і повинна розглядатись як динамічне і суперечливе явище. Справа в тому, що і саме суспільство, і освітня система перебувають у процесах неперервного розвитку, які відбуваються за їх власними законами і далеко не завжди виявляються належним чином узгодженими та скоординованими. Внаслідок цього з часом неминуче виникають певні суперечності, які мають розглядатись як одне із джерел розвитку у напрямку забезпечення їхньої узгодженості.
Сьогодні основними проявами кризи нашої інженерної освіти стали зменшення загального обсягу та істотна зміна структури запитів промислових підприємств, фірм, організацій та інших споживачів відносно спеціальностей, змісту знань, умінь і практичних навичок випускників та їх професійної і соціальної мобільності. Зменшується чи навіть зовсім зникає потреба у фахівцях деяких спеціальностей, на які традиційно був значний попит, виникає потреба у фахівцях з принципово нових спеціальностей. Ще одним проявом кризи слід вважати постійну зміну вимог до змісту професійної підготовки і
фахівців з традиційних спеціальностей.
Причини кризи зумовлені, з одного боку, істотними змінами цілей і характеру суспільного виробництва і зростанням ролі людського чинника у забезпеченні його ефективності, а також змінами характеру суспільних відносин. З іншого ж боку, причини кризи лежать у певній інерційності та консервативності, які притаманні освітній системі взагалі і які звичайно відіграють позитивну роль у збереженні традицій освіти і виховання та спадковості у передачі надбань матеріальної і духовної культури та суспільного досвіду від одного покоління до іншого. Сьогодні ж, у період становлення постіндустріального суспільства. відбуваються такі кардинальні зміни не тільки технологічного чи економічного, а й соціального, духовного та життєвоціннісного характеру, що ця інерційність починає виступати певним гальмом на шляху забезпечення потреб суспільного виробництва кадрами фахівців принципово нової якості.
Результати аналізу сутності розглянутої кризи, її проявів і причин, по-перше, підтверджують викладену вище думку про необхідність дотримання логіки управління розвитком освіти, а по-друге, виступають не просто елементами нової філософії інженерної освіти, але й дають змогу визначити доцільні шляхи і засоби подолання її кризи. При цьому, знов-таки з позицій логіки управління розвитком освіти, слід відразу зазначити, що ці шляхи і засоби не тільки не можуть розглядатися як універсальні, а й мають досить обмежений часом ефект, оскільки темпи науково-технічного і соціального прогресу не дозволяють заздалегідь передбачити можливі напрямки його розвитку та виникнення відповідних нових суспільних потреб. Однак, дещо узагальнюючи результати аналізу і спроби прогнозних оцінок можливих варіантів суспільного розвитку, ми дійшли висновку, що в основу сьогоднішньої філософії інженерної освіти може бути покладена запропонована вченими нашого університету концепція формування національної гуманітарно-технічної та управлінської еліти.
Логіка і сам зміст цього поняття і його спрямованість відображають орієнтацію не на підготовку певного вузького елітарного прошарку всієї маси випускників, а прагнення підтягувати всю цю масу до рівня еліти. На наше переконання, саме висока професійна компетентність фахівців у гармонійному поєднанні з їх належною світоглядною і соціально-гуманітарною, насамперед психолого-