Філософія підготовки гуманітарно-технічної еліти, особливо стосовно кадрового забезпечення системи органів місцевого самоврядування, детально розглянута Л. Л. Товажнянським, який звертає увагу на необхідність "всебічного урахування виразної світової тенденції всебічного зростання ролі особистісного фактора у забезпеченні бажаної ефективності суспільного виробництва у самому широкому розумнні цього поняття. Крім того, прагнення України до інтеграції у світові та європейські структури вимагає не тільки відповідного узгодження суспільно-політичних, правових та соціально-економічних засад, а і впровадження стандартів життя" [4, с. 3].

Логіка управління освітніми процесами свідчить, що належне вирішення завдань подолання кризи інженерної освіти має водночас враховувати динаміку попиту на ринку освітніх послуг, зокрема зростання кількості бажаючих отримати вищу освіту, в тому числі й за рахунок власних коштів. У зв'язку з цим стисло можна навести такі міркування щодо вибору шляхів і засобів подолання кризи інженерної освіти. На наше переконання, бажану ефективність може забезпечити органічна цілісність таких заходів.

По-перше, істотне прискорення темпів науково-технічного прогресу вимагають не тільки регулярного перегляду змісту професійної підготовки, а й підвищення ролі фундаментальної освіти фахівців. Слід відновити єдність світоглядної, спеціальної і соціально-гуманітарної підготовки, забезпечити реальне оволодіння студентами іноземними мовами. Особливого значення сьогодні набувають активне впровадження управлінської підготовки фахівців, розвиток їхньої загальної та професійної культури, а також розробка і реалізація дієвої системи виховної роботи.

Логіка формування національної гуманітарно-технічної еліти свідчить, що без істотних змін у підходах до виховання молоді, в першу чергу до виховання майбутніх керівників-лідерів, безпідставними можуть виявитися будь-які стратегії і плани значного поліпшення якості інженерної освіти і тим більше формування національної гуманітарно- технічної та управлінської еліти. Адже, за словами О.Г. Романовського, "керівниками нової формації повинні стати творчі особистості, яким притаманна певна сукупість специфічних рис і якостей. Перш за все, це мають бути високоморальні порядні люди з яскраво вираженими природними задатками лідерів, розвиненими вольовими якостями та певним рівнем загальної, професійної і

управлінської культури" [5, с. 36].

По-друге, необхідна виважена кадрова політика, зокрема, підвищення професійної і педагогічної компетентності та високих морально-етичних якостей професорсько- викладацького складу, оволодіння ним сучасними інформаційними технологіями і усвідомлення необхідності забезпечення єдності навчально-виховного процесу. Заохочувати знання і використання викладачами іноземних мов.

Як підкреслює у зв'язку з цим О.П. Мещанінов, "якість вищої освіти в першу чергу залежить від належної якості науково- педагогічних кадрів. Але навчати потрібно саме тих молодих людей, які прийшли зі шкіл, і саме за допомогою того науково-педагогічного потенціалу, який характерний цьому регіону, що і у подальшому приводить до перерозподілу соціального капіталу, до посилення регіональної нерівномірності загального соціально- економічного розвитку". Посилаючись на образний вислів Даррела Льюїса, професора університету Міннесоти (США), стосовно того, що "спочатку лікарі повинні вилікувати себе", автор особливо зазначає, що "кожний навчальний заклад повинен опановувати стратегію самодопомоги і стратегію самопланування" [6, с. 171-172].

Однак вважаємо за необхідне дещо не погодитись з позицією автора стосовно останньої його тези. Логіка розвитку світової освітньої системи переконливо свідчить, що належна якість науково-педагогічних кадрів може бути забезпечена якраз через їх активне включення у міжуніверситетське співробітництво, у міжнародну співпрацю.

Безперечно, стратегія самопланування і самодопомоги потрібні, однак вони не повинні призводити до "хутірської" замкненості, до своєрідної філософії освітянської автаркії. Адже в умовах глобалізації, прискорення інтенсивного розвитку і поширення не тільки виробничих, а й соціальних технологій відбуваються справжні прориви у багатьох сферах наукової і практичної діяльності людей. І ці прориви можуть виникати у самих різних навчальних закладах різних країн. Тому поряд із самоплануванням і саморозвитком доцільно вивчати досвід інших і активно впроваджувати у себе його кращі надбання.

Для системи інженерної освіти, на наш погляд, істотного значення набуває сьогодні інша проблема, яка полягає у необхідності підвищення педагогічної компетентності викладацьких кадрів. Вона викликана такими двома обставинами. З одного боку, у вищих технічних навчальних закладах переважну більшість викладачів традиційно складають фахівці, які не отримали базової педагогічної освіти. З іншого боку, невпинне ускладнення технологій суспільного виробництва, відповідні зміни у змісті професійної підготовки і необхідність підвищення якості засвоєння студентами навчального матеріалу вимагають від викладачів належної педагогічної компетентності, володіння передовими освітніми технологіями.

По-третє, необхідне регулярне оновлення матеріально-технічної бази навчальних закладів з метою її відповідності світовим тенденціям розвитку техніки і технологій, а також поширити застосування методів математичного та імітаційного моделювання за допомогою комп'ютерної техніки. Це дасть можливість оволодіння студентами перспективними технологіями та їх доступу до світових інформаційних ресурсів.

По-четверте, вимагає оновлення з позицій як змісту, так і відповідності досягненням дидактики вищої школи навчально-методичне забезпечення професійної підготовки інженерів. В НТУ "ХПІ" з цією метою розроблена і успішно реалізується цільова програма

По-п'яте, істотним ресурсом підвищення ефективності підготовки інженерів і тим самим реалізації нової філософії інженерної освіти стає використання інноваційних педагогічних технологій. Дослідження і розробки у цій сфері та практичне використання їх результатів також посідають належне місце у діяльності НТУ "ХПІ". Значна увага приділяється, зокрема, подальшому удосконаленню технологій дистанційної освіти, розробці і впровадженню у навчальний процес дистанційних курсів.

Ці шляхи і заходи значною мірою були запропоновані нами разом з Л. Л. Товажнянським та О.Г. Романовським у вигляді концепції формування національної гуманітарно-технічної