УДК 371.13

Савенкова JI.O., Київський національний економічний університет

ОВОЛОДІННЯ МАЙБУТНІМИ ВИКЛАДАЧАМИ ЕКОНОМІКИ ПЕДАГОГІЧНОЮ ТЕХНІКОЮ

У статті піднято проблему педагогічних технологій та технічне їх впровадження у педагогічний процес вищих навчальних закладів.

The article discusses the issue of pedagogical techniques and their incorporation into the process of teaching at higher education institutions. Результати аналізу наукових робіт упевнюють, що розробка системи формування умінь педагогічної техніки у майбутніх викладачів економіки не знайшла ще свого відображення у психолого-педагогічних дослідженнях. Як відомо, існують різні підходи до визначення сутності цієї техніки. Так, Ю.П. Азаров розглядає її як складову частину педагогічної майстерності, яку пот-рібно розуміти і як форму організації поведінки педагога, і як форму використання педагогічних засобів [4, с. 131]. Г.І. Баланюк підкреслює, що педагогічна техніка з внутрішньої сторони виражається в доцільному підборі педагогічних засобів, в об'єднанні їх в ціле, у точності використання, а з зовнішньої сторони - у швидкості, лег-кості, удосконаленості, у свого роду, педагогічній естетиці виконаної деталі, або цілих систем [6, с. 128]. П.В. Галахова визначає вказану техніку як систему емоційно-виразних засобів, що виступає в якості інструменту спілкування вчителя й учнів у цілях вирішення певних завдань, а також має свою специфіку, структуру, здібність органічно впливати на усвідомлювані й неусві-домлювані компоненти психіки учнів й характеризує ступінь майстерності педагога [11, с. 5].

Як бачимо, спостерігається певне співпадання думок дослідників у визначенні суттєвих особливостей педагогічної техніки.

Розглянемо й інші підходи до розуміння вказаної техніки.

Так, О.О. Горська, вивчаючи шляхи та засоби оволодіння майбутніми вчителями початкових класів педагогічною технікою, аналізує її як складне інтегральне утворення, що містить ряд взаємопов'язаних компонентів, які забезпечують комунікативну, організаційну, конструктивну та гностичну діяльність учителя [16, с. 5]. І, як підкреслює дослідниця, операційний склад педагогічної діяльності може розглядатись як педагогічна техніка [16, с. 7]. Такий підхід до розуміння сутності досліджуваного феномена навряд чи є правомірним. Чи можна всю сукупність педагогічних умінь об'єднувати поняттям "педагогічна техніка"?

До окремого напрямку в розумінні сутності вказаної техніки слід віднести роботи Н.Е. Щуркової [43] та викладачів кафедри педагогічної майстерності Полтавського державного педаго-гічного університету [31, 32, 303, 304]. Н.Е. Щуркова підкреслює, що педагогічна техніка - це володіння психофізичним апаратом, це система великої кількості вмінь, які дозволяють педагогу використовувати своє тіло як інструмент впливу: голосом, пластикою, мімікою, костюмом створювати образ свого особистісного "Я", малювати реальний і чесний образ відносин, які проживає педагог і які сприймають діти в силу того, що цей образ яскравий і зачаровуючий [43]. Ця техніка - вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Водночас, як наголошується в підручнику з педагогічної майстерності, - це володіння комплексом прийомів, які допомагають учителеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіху у виховній роботі. Вказаний підхід до визначення педагогічної техніки відповідає й завданням нашого дослідження.

Результати аналізу наукових робіт (О.О. Абдуліна, Ю.П. Азаров, Г.І. Баланюк, П.В. Галахова, 0.0. Горська, І.А. Зязюн, Н.М. Тарасевич, М.О. Верб, В.Г. Куценко, Ю.І. Турчанінова, О.М. Шиян, I.E. Шварц, Н.Е. Щуркова) впевнюють у доцільності виділення чотирьох основних наукових підходів до розуміння компонентів вказаної техніки. Так, J1.I. Турчанінова в ній виділяє: уміння говорити правильно й виразно; жестом, мімікою, поглядом виражати свої почуття й ставлення до інших; уміння управляти своїм психічним станом, бачити себе зі сторони, що значною мірою визначало успішність педагогічного спілкування [39, с. 6]. М.А. Верб і В.Г. Куценко розглядають голос, міміку, жести педагога; його уміння керувати власним емоційним станом як складником педагогічної техніки [59, с. 278-282]. У результаті опитування вчителів та проведених експериментальних досліджень з техніки сугестивного впливу, відомий учений I.E. ПІварц до переліку складників вказаного феномену відніс голос, міміку, жести, творче збудження учителя; його навички управління власними емоціями, уміння знаходити точну форму для вираження своїх почуттів, емоційну виразність мовлення, індивідуальний стиль сугестивного впливу [41, с. 186-195]. О.Л Козленко розглядає техніку мовлення (мовленнєве дихання, голос, дикція), техніку невербальної поведінки (жестикуляція, міміка, погляд, пантоміміка, посмішка, хода, постава), саморегуляцію (свобода тіла, витримка, емоції, настрій, творче самопочуття) викладача як складники педагогічної техніки [20, с. 65].

До другого наукового підходу з визначення змістового аспекту цієї техніки слід віднести роботи 0.0. Абдуліної [1], Ю.П. Азарова [4], Г.І. Баланюка [6]. Вказані роботи написані в руслі педагогічної концепції А.С. Макаренка. У зв'язку зі сказаним, 0.0. Абдуліна, наприклад, до компонентів педагогічної техніки включає: техніку і культуру мовлення (голос учителя, його тон, дикція), міміку, манери триматись у класі; способи постановки питань учням, деякі прийоми підтримування уваги і дисципліни у класі; прийоми використання наочних посібників і технічних засобів навчання; роботу зі шкільною документацією, навички спілкування та ін. [1, с. 79]. Ю.П. Азаров використовує точку зору

А.С. Ма-каренка щодо визначення складників досліджуваної техніки та вводить до її структури таке: а) постановку голосу, необхідну для

того, щоб найбільш точно, сугестивно, наказово виражати свої думки й почуття; б) міміку й пантоміміку, які дозволяють швидко й точно реагувати на ті чи інші дії дітей, у певних межах проявляти різні почуття: гнів, обурення, радість, любов і т.д.; в) уміння "дивитись" на дитину, колектив і бачити дійсні процеси,