які проходять у них. Далі вчений, посилаючись на роботи А.С. Макаренка, доповнює змістовий аспект педагогічної техніки й відносить до неї "техніку аналізу власного досвіду", "техніку впливу через колектив", "тех-ніку організації дитячої радості", "техніку сімейної дисципліни", "техніку покарань" [4, с. 131]. Г.І. Баланюк в основу розробки структури педагогічної техніки поклав результати наукових пошуків А.С. Макаренка (техніки виховання й навчання у вузькому значенні слова й надання першій провідної ролі). З огляду на викладене, до вказаної структури увійшли: 1) відпрацювання деяких особистісних, спеціальних педагогічних якостей вчителя- вихователя (постановка голосу, тон, стиль мовлення; міміка, жести, постава; користування крейдою, олівцем та іншими найпростішими засобами педагогічної праці); 2) техніка організації навчального процесу; 3) "технологія" вивчення й урахування "виховного матеріалу" (особистісних якостей вихованців й особливостей колективу); 4) педагогічне "проекту-вання" особистості й колективу, окремих і цілих комплексів педагогічних дій; 5) оволодіння технічними засобами навчання й виховання; 6) педагогічний облік й контроль. І, як підкреслює дослідник, всі ці компоненти логічно викладені й тісно пов'язані між собою [6, с. 127-128].
На особливу увагу заслуговують дослідження (І. А. Зязюн, Н.М. Тарасевич, Н.Е. Щуркова, 0.0. Горська), у яких педагогічна техніка розглядається як складова педагогічної технології. У роботі викладачів кафедри педагогічної майстерності Полтавського державного університету ім. В.Г. Короленка описано дві групи компонентів цієї техніки. Перша група пов'язана з уміннями педагога керувати своєю поведінкою; технікою володіння своїм організмом (міміка, пантоміміка); опануванням емоціями, настроєм (зняття зайвого психічного напруження, збудження; створення творчого самопочуття); володінням уміннями соціальної перцепції; технікою мовлення (дихання, дикція, темп мовлення). Друга група - розкриває сутність умінь впливати на особистість і колектив, техніку організації контакту, управління педагогічним спілкуванням, організацію колективних творчих справ тощо.
Вказаний підхід до виділення компонентів педагогічної техніки широко застосовується в практиці діяльності вищих закладів освіти.
У роботі Н.Е. Щуркової підкреслено, що ця техніка пронизує всі інші компоненти педагогічної технології (педагогічний вплив, педагогічне спілкування, педагогічні вимоги, робота педагога з групою, професійна позиція педагога, інформативно-мовленнєвий вплив педагога) й до своєї структури включає голос, міміку, пластику педагога, його вміння досягати фізичної й психологічної розкутості [43, с. 226248].
Структура педагогічної техніки, яку розробила О.О. Горська складається із таких взаємо-пов'язаних компонентів: 1) культура зовнішнього вигляду вчителя (одяг, макіяж, прикраси, зачіска, постава, хода); 2) культура та техніка мовлення (дихання, постановка голосу, дикція, темп та ритм мовлення, інтонаційна забарвленість, грамотність побудови); 3) невербальні засоби спілкування (міміка, пантоміміка, особливо жести, погляд, посмішка, тощо); 4) уміння в галузі саморегуляції (вміння знімати м'язове напруження, хвилювання, керування емоційним станом; здатність до самоконтролю, самовладання, витримки); 5) уміння викликати творче самопочуття та створювати творчу атмосферу на уроці; 6) педагогічна увага та спостережливість учителя; 7) творча уява вчителя; 8) уміння в галузі соціальної перцепції (вміння за зовнішніми ознаками зрозуміти внутрішній стан дитини); 9) розвиток емпатії (вміння співпереживати, стати на позицію іншого); 10) відчуття темпу та ритму в педагогічних діях; 11) забезпечення емоційного тону навчально-виховної роботи, уміння впливати на почуття та емоції учнів: 12) уміння та навички педагогічного спілкування (дотримання оптимального тону, стилю
педагогічного спілкування, володіння педагогічним тактом); 13) володіння засобами комунікативного впливу на свідомість та підсвідомість вихованців; 14) елементи акторських та режисерських умінь у педагогічній діяльності; 15) уміння вчителя раціонально організовувати власну діяльність та діяльність учнів, дотримуватись технології підготовки до уроку; 16) уміння використовувати наочні та технічні засоби навчання; 17) техніка роботи на дошці; 18) уміння вести шкільну документацію [16, с. 7-8]. З огляду на викладене, зауважимо, що виділення 0.0. Горською організаційної, конструкт-тивної, гностичної частин педагогічної техніки [16, с. 7] ніяк не сприяло розкриттю нових аспектів досліджуваного феномена. Фактично безпідставно поєднано елементи вказаної техніки, педагогічні здібності, професійні артистичні вміння педагога, а також складники педагогічної технології.
До четвертого з визначених нами напрямків вивчення педагогічної техніки, доцільно віднести роботу П.В. Галахової, у якій досліджуваний феномен аналізується в світлі теорії взаємозв'язку усвідомлюваного і
неусвідомлюваного в психіці [11, с. 6]. Структуру вказаної техніки дослідниця розглядає як систему емоційно-виразних засобів, яка виступає в якості інструментовки спілкування вчителя й учнів у цілях вирішення певних задач [11, С. 5].
Осмислення сутності наукового підходу П.В. Галахової до розуміння структури вказаної техніки та результати аналізу дисертаційних робіт (В.Ц. Абрамян, Л.Г. Азарова,
М.М. Барахтян, А.І. Годлевська, Р.І. Короткова, С.Д. Омельчен-ко) впевнили, що під час навчання в університеті майбутні викладачі економіки повинні оволодіти технікою мовлення, професійною увагою, уміннями саморегуляції свого стану в педагогічній діяльності.
Результати аналізу досліджень з проблеми педагогічної техніки (0.0. Горська, Г.І. Баланюк, Ю.П. Азаров, П.В. Галахова В.А. Кан-Калик) та досвід багаторічної експериментальної роботи, яка проводилась у Полтавському державному педагогічному університеті, Київському національному економічному університеті обумовили визначення мети й завдань
розробленої нами системи підготовки майбутніх викладачів.
Її мета: оволодіти технікою мовлення, уміннями зняття м'язових "зажимів" та професійно-педагогічною увагою.
Завдання: 1) усвідомлення особливостей діафрагмально-реберного дихання та оволодіння ним; 2) розвиток сили, гнучкості й діапазону голосу; 3) розвиток артикуляційного апарату та відпрацювання чіткості вимови голосних та приголосних звуків; 4) освоєння основ техніки саморегуляції; 5) формування умінь концентрації та розподілення уваги.
Модель кінцевого результату реалізації першого етапу підготовки майбутніх викладачів з педагогічної техніки.
Майбутні викладачі повинні знати:
типи дихання людини та особливості фонаційного