недовільної уваги у діяльності людини.

Після проведення цієї роботи, студентам пропонується ще цикл вправ, побудований на основі методики, яка розроблена в театральній педагогіці (розвиток зорової, слухової, дотикової, нюхової, смакової, комплексної, спеціальної м'язової уваги; формування вмінь її роззосередження).

Подамо відповідний модифікований варіант вправи, що взята з тренінгу творчої психотехніки

В. Гіппіуса [12]. Ця вправа спрямована на розвиток м'язової уваги.

Студентам пропонується слідкувати за рухами педагога й запам'ятовувати їх, а саме:

перше - повільно й обережно руки витягуються вперед, долонями доверху, ніби на них стоїть широка ваза, яку потрібно передати людині, що стоїть зверху;

друге - з силою руки розводяться в сторони, долонями зовні як під час плавання брасом;

третє - швидко долоні кидають доверху і вперед, начебто ловлять волейбольний м'яч;

четверте - повільно наближають до себе руки, а пальці так складені, наче в одній руці голка, а в другій нитка, яку потрібно вдіти у цю голку;

п'яте - кидають доверху кулаки й напружують їх, начебто повисають на турніку й починають підтягуватись.

Далі студенти повинні згадати один за одним всі рухи у заданій викладачем послідовності. Виконання ж цих рухів супроводжується образними баченнями, що сприяє запам'ятовуванню [12, с. 144-145].

Нагадаємо також відому вправу з системи підготовки акторів за К.С. Станіславським, що сприяє оволодінню уміннями концентрувати увагу. Так, відомий театральний педагог, говорячи про сценічну увагу актора, виділяв три її кола (мале, середнє й велике).

Мале коло передбачає концентрацію уваги на одному предметі (лампа, книга, одна людина). Середнє - коли грунтується на декількох об'єктах, а велике коло - на багатьох об'єктах (наприклад, на аудиторії слухачів).

У незвичній ситуації, коли педагог входить в аудиторію, очі найчастіше розбігаються. У результаті цього він не може концентрувати свою увагу на об'єктах діяльності. Необхідно пам'ятати ще й таку закономірність: чим більше коло уваги, тим більше увага розсіюється, а у результаті цих процесів, увага якнайменше піддається усвідомлюваному управлінню. У зв'язку зі сказаним, К.С. Станіславський дає наступну пораду: якщо проходить втрата контролю над увагою, коли вона начебто розсіюється в просторі, треба негайно зосередитись на якомусь найближчому об'єкті, створивши, таким чином, мале коло уваги. Далі це коло можна розширювати, поки воно не перейде за певну межу, за якою знову починає розсіюватись.

Регулярне виконання вказаної вправи забезпечує формування в студентів вміння створювати й тримати у процесі роботи з аудиторією велике коло уваги.

Спостереження, як відомо, служать тим джерелом, через яке людина може отримувати необхідні знання про інших. Тому під час характеристики педагогічної спостережливості в якості одного із компонентів доцільно розглядати здібність до емпатії. А у якості самоконтролю вірності відображення світу іншої людини можуть виступати рефлексивні судження [35, с. 87].

У зв'язку зі сказаним, на нашу думку, було доцільним проведення тренінгових вправ, які розробила J1.0. Регуш [35, с. 86-92]. Ці вправи поділяються на дві групи (читання виразних рухів і рефлексивні судження за іншу людину).

Подамо одну із вказаних вправ.

Вправа

Викладач послідовно демонструє студентам набір малюнків із зображенням рота людини (нормальний, ніжний, сумний, дуже незадоволений, упертий, упертий і незадоволений, уважний, незадоволений і уважний, злісний і той, що насміхається). Майбутні педагоги повинні уважно розглянути кожний малюнок та визначити емоційний стан людини, що передає те, чи інше зображення. Свої спостереження студенти записують у таблицю, яка складається з таким розрахунком, щоб до неї включати записи на кожному занятті під час повторення вправи. Підведення підсумків цієї роботи проходить на останньому занятті (викладач повідомляє вірне значення того чи іншого мімічного виразу, а далі кожний студент порівнює результати своїх спостережень із запропонованим еталоном та робить висновки щодо точності пізнавання й динаміку своїх результатів від заняття до заняття).

Далі на занятті студенти отримують тринадцять фотографій, що моделюють різний ступінь уваги й зацікавленості учнів на уроці: 1) умовна норма, 2) слабка увага, 3) середня увага, 4) сильна увага, 5) дуже сильна увага, 6) слабкий інтерес, 7) середній інтерес, 8) сильний інтерес, 9) дуже сильний інтерес, 10) є увага, але немає інтересу, 11) відсутність уваги, 12) трошки незрозуміло, 13) зовсім незрозуміло.

Студентам пропонується записати перелік всіх станів учнів, які зображені на фотографіях (зв'язок між номером фотографії та станом людини не встановлюється). Потім викладач перемішує фотографії й фіксує для себе письмово послідовність їх пред'явлення

студентам. Подивившись на кожну з них, студенти визначають, який із тринадцяти названих станів людини зображено й записують свої спостереження в таблицю. У кінці проведення роботи викладач під час демонстрації тих же фотографій відповідно називає й зображений на ній стан уваги й зацікавленості учнів. Студенти порівнюють свої результати з еталоном та підраховують вірні відповіді.

Результати проведеної роботи впевнили, з одного боку, у розвиткові спостережливості в студентів, з другого - необхідності використання тренінгових вправ з формування в них професійно-педагогічної уваги.

Перейдемо до третього з визначених нами складників педагогічної техніки, які необхідно формувати в