Виходячи зі сказаного, виникає потреба, у першу чергу, з'ясувати такі поняття як емоційне самопочуття, емоційна стійкість, емоційна напруга, саморегуляція. Так, у роботі І.К. Кряжевої емоційне самопочуття визначається як інтегральна характеристика стану особистості, яка своєрідно відображає рівень відповідності внутрішніх ресурсів людини умовам змісту діяльності, намірам, планам й очікуванням [22, с. 157]. Вказаний феномен виражається як відчуття душевного спокою, задоволення, переживання творчого хвилювання, бажання займатись певною діяльністю, або, навпаки, відчуття образи, емоційного дис-комфорту. Емоційна стійкість, як стверджує JI.M. Аболін [2, с. 36] - це властивість, яка характеризує індивіда у процесі напруженої діяльності, окремі емоційні механізми якої, гармонічно взаємодіючи між собою, сприяють успішному досягненню поставленої мети. Необхідно також підкреслити, що JI.M. Аболін розглядає емоційну стійкість як інтегративну властивість, яка обу-мовлює успішне досягнення поставленої мети. У якості одного із критеріїв системної організації емоційної стійкості він виділяє емоційність, яка характеризується наявністю як позитивних так і негативних емоцій. Негативні емоції складають одну із головних умов функціонування системи емоційної регуляції, так як вони є суттєвою частиною емоційного досвіду й дозволяють уникати помилкових дій [2].

E.JI. Носенко підкреслює, що стан емоційної напруги є яскраво вираженим ситуаційним станом, що характеризується "негативним ставленням суб'єкта до тих чи інших життєвих ситуацій, до своєї діяльності й до своїх проявів у них" [29]. Термін "емоційна напруга" використовується як антонім терміна "емоційна активація" і визначає стан, що має дезорганізуючий вплив на діяльність, яка виконується суб'єктом на її фоні".

Ю.Н. Кулюткін підкреслює, що саморегуляція є функцією людини як суб'єкта діяльності [33, с. 23]. На рівні особистості саморегуляція набуває соціальної зумовленості, свідомого й довільного характеру [23, с. 23]. Феномен саморегуляції полягає в тому, що людина об'єднує в одній особі позицію суб'єкта і об'єкта керування власною активністю [34, с. 72]. Саморегуляцію також розглядають як самостійне створення необхідних або бажаних станів [15, с. 8].

Як відомо, перелік методів саморегуляції педагогом свого стану в професійній діяльності може включати експресивно-мімічні, жестові, рухові, дихальні, вербально-комбіновані, а також методи переключення уваги, ідеомоторного та аутогенного тренування та ін. [40, с. 103].

Практика підготовки майбутніх педагогів впевнила у можливостях в умовах вищого закладу освіти виконувати на заняттях спеціальні дихальні вправи з метою саморегуляції емоційних станів. Ця робота починається з найпростіших вправ [15, с. 17-18], які стають дієвим засобом оптимізації людиною вказаних станів.

Далі здійснюється перехід до психофізичних вправ, які знайшли глибоке розкриття в цілому ряді робіт [8, 27]. Але, найкраще, на нашу думку, цикл вказаних вправ для педагогів, що грунтується на дослідженнях

К.С. Станіславського та B.J1. Леві, описаний у книзі ЮЛ. Львової [25].

Після виконання вказаних вправ доцільним стає перехід до аутогенного тренування, яке запропонував у 1932 році австрійський психіатр І. Шульц. Сутність аутогенного тренування полягає в тому, що людина за допомогою спеціальних вправ досягає стану релаксації, а потім за допомогою словесних формул самосугестії й образних "бачень" впливає на різні функції власного організму [10, с. 53]. Нагадаємо, що релаксація - своєрідний 

ЛІТЕРАТУРА

Абдуллина О. А. Общепедагогическая подготовка в системе высшего педагогического образования. - М.: Просвещение, 1990. - 141 с.

Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека: Монография. - Казань: Изд-во Казан, у-та, 1987. - 262 с.

Абрамян В.Ц. Совершенствование профессиональной подготовки будущего учителя средствами театральной педагогики: Дис.... канд. пед. наук: 13.00.01 / Киев. гос. пед. ин-т. - К., 1992. - 194 с.

Азаров Ю.П. Педагогическое искусство и его проблемы // Советская педагогика. - 1969. - № 11. -С. 128-137.

Азарова Л.Г. Формирование вокально-речевой культуры студентов педвуза: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / ЛГПИ им. Т.Г. Шевченко. - Луганск, 1994. - 148 с.

Баланюк Г.И. О педагогической технике // Советская педагогика. - 1965. - № 1. - С. 125-130.

Барахтян Н.Н. Формирование у студентов профессиональных артистических умений как компонента педагогического мастерства: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Киев. гос. пед. ин-т. - К., 1993.- 158 с.

Беляев Г.С., Лобзин B.C., Копылова И.А. Психологическая саморегуляция. - Л.: Медицина, 1977. - 160 с.

Верб М.А., Куценко В.Г. Педагогическое мастерство // Теория и методика коммунистического воспитания в школе / Под ред. Г.И. Щукиной. - М.: Просвещение, 1974. - С. 268-286.

Водейко Р.И., Мазо Т.Я. Как управлять собой. - Минск: Народна асвета, 1983. - 146 с.

П.Галахова П.В. Педагогическая техника в профессиональной подготовке учителя: Автореф.

дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Казан, гос. пед. ин-т. - Казань, 1987. - 14 с.

Гиппиус С.В. Гимнастика чувств: Тренинг творческой психотехники. - М.-Л.: Искусство, 1967. - 295 с.

Годлевська A.I. Формування мовленнєвого компонента комунікативності майбутнього вчителя в структурі позанавчальної діяльності: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. - К, 1998. - 16 с.

Гойхман О.Я., Надеина Т.М. Основы речевой коммуникации: Учеб. для вузов / Под ред. проф. О.Я. Гойхмана. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 272 с.

Горбунов Г.Д. Учитесь управлять собой. - Л.: Знание, 1976. - 32 с.

Горська О.О. Шляхи та засоби оволодіння майбутніми вчителями початкових класів педагогічною технікою: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Кіровогр. держ. пед.