УДК 37.013.75 

Бутенко Т.О., Резнік С.М.

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ У ПРОЦЕСІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ

У статті проаналізовано та визначено поняття «спілкування», «комунікація», «комунікативна компетентність», а також розглянуто технологію формування комунікативної компетентності фахівців під час здійснення управлінської підготовки фахівців.

Ключові слова: спілкування, комунікація, комунікативна компетентність, управлінська підготовка.

В статье проанализировано и определено понятие «общение», «коммуникация», «коммуникативная компетентность», а также рассмотрена технология формирования коммуникативной компетентности специалистов во время осуществления управленческой подготовки специалистов.

Ключевые слова: общение, коммуникация, коммуникативная компетентность, управленческая подготовка.

The concept of «intercourse» is analysed in the article and certain, «communication», «communicative jurisdiction», and also technology of forming of communicative jurisdiction of specialists is considered during realization of administrative education of specialists.

Key words: communication, communicative competence, administrative education. Актуальність проблеми. Спілкування є невід'ємною частиною діяльності людини і має важливе значення у формуванні та професійному становленні особистості. Широкий спектр професійної діяльності містить не тільки вирішення практично-технологічних завдань, а також найрізноманітніші комунікації різних видів, особливо важливою комунікативна компетентність є в управлінському спілкуванні. За деякими даними до 70 % діяльності керівника витрачається на різноманітну комунікацію. У сучасному інформаційному суспільстві значущість комунікації значно підвищується, зокрема через зростаючий динамізм життя і швидкість технічного прогресу, який, з одного боку, полегшує спілкування, а з іншого - ускладнює через опосередкованість спілкування, відсутність невербальної комунікації, яка робить спілкування повноцінним. Тому компетентність у комунікації є важливою якістю особистості як у професійному, так і в особистіс- ному зростанні керівника.

Отже, однією з важливих проблем сучасної управлінської підготовки є не тільки забезпечення знань з технології управління, але й формування високого рівня комунікативної компетенції фахівців.

Вивчення проблеми співвідношення особистості і спілкування у вітчизняній психології має досить багату традицію (Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, Л.С. Виготський, В.Н. Мясіщев, Д.Б. Ельконін). Дослідженням комунікативної підготовки фахівців займаються Д.М. Годлев- ська, Ю.М. Ємельянов, Ю.М. Жуков, М.М. Ісаєн- ко, Є. Мелібруда, Н.С. Назаренко, Л.А. Пет- ровська, П.В. Растянніков.

Аналіз літератури дозволяє дійти висновку, що актуальним, але недостатньо дослідженим є такий аспект проблеми, як розроблення, обґрунтування та експериментальна перевірка технології формування комунікативної компетенції під час управлінської підготовки.

Таким чином, метою цієї роботи і є обґрунтування та аналіз особливостей формування комунікативної компетенції фахівців під час здійснення управлінської підготовки фахівців.

Комунікативна компетенція як ключова передбачає: володіння всіма видами мовленнєвої діяльності, вміння грамотно й ефективно будувати комунікативну взаємодію в професійній та міжособистісній сферах, знаходити спільну мову в колективі, вирішувати професійні та міжособи- стісні конфлікти.

Володіння цією компетенцією допомагає людині відчувати себе самодостатньою особистістю в суспільстві, тим більше, що сьогодні для багатьох професій це є важливою умовою ефективної діяльності.

Проблемами спілкування у вітчизняній науці займалися такі вчені, як Г.М. Андрєєва, О.О. Бо- дальов, Л.С. Виготський, О.О. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, Б. Д. Паригін, С.Л. Рубінштейн та ін. Проте, не дивлячись на велику кількість робіт, присвячених комунікації, ця проблема залишається і надалі буде залишатися актуальною. Комунікація є обов'язковою умовою існування та взаємодії людей у групі, колективі, соціумі. Іноді в літературі можна зустріти вживання термінів «комунікація» та «спілкування» як синонімів. Отже, у рамках нашого дослідження важливо проаналізувати обидва поняття та визначити їх зміст і відмінність.

Значна кількість дослідників вважає поняття спілкування більш широким та таким, що включає й поняття комунікації. Зокрема, С.О. Сисоєва під комунікацією розуміє обмін інформацією, що є значущою для учасників спілкування, а спілкування - це процес взаємодії та взаємостосунків, за якого відбувається обмін інформацією, діяльністю, емоціями, вміннями, навичками [1, с. 437].

На думку Л.Д. Столяренко, комунікація - це процес двостороннього обміну інформацією, який веде до взаємного розуміння [2, с. 320], а спілкування - це специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, у спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей [2, с. 343].

Спілкування - це складне соціально-психологічне явище, яке є однією з умов формування та розвитку особистості, ефективною взаємодією між людьми у всіх сферах життєдіяльності, пов'язаною з почуттями, емоціями, переживаннями, роздумами. Комунікація, на відміну від спліку- вання, є переданням, обміном різними видами інформації. Загальновизнаною є структура спілкування, у якій можна виділити три компоненти:

комункацію (обмін інформацією);

інтеракцію (організація взаємодії між індивідами);

перцепцію (процес сприйняття й пізнання один одним партнерами по спілкуванню і встановлення взаєморозуміння) [3, с. 82]. Комунікативний аспект спілкування є інформативним, інші аспекти - перцептив- ний та інтерактивний - допомагають людям відчувати один одного, взаємодіяти в спільній діяльності. У взаємодії предметної діяльності і спілкування виникає комунікативна діяльність, яка є засобом вирішення різних пробем, завдань, ситуацій у професійних взаємовідносинах. Якщо спілкування може не мати на меті інших цілей, крім самого спілкування, то комунікація завжди виникає в предметній діяльності для подальшого її розвитку.

Хоча зводити комунікацію до механічного передавання інформації неможливо, кожна особистість має багатий внутрішній світ, емоції, почуття, переживання, тому в будь-якому процесі комунікації відбувається взаємодія. Ми у визначенні поняття «комунікації» погоджуємося з Б.Д. Паригіним, який під комунікацією розглядає «таке міжособистісне спілкування, яке дозволяє досягати найбільш високого рівня співчуття, співучасті, співпереживання і взаєморозуміння між партнерами» [4, с. 394].

Таким чином, комунікація - це така форма спілкування, яка дає можливість партнерам найбільш ефективно взаємодіяти з метою передання, отримання, обміну або