УДК 378.013,2:81'243

Гришкова P.O., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Оргашзаційно-педагопчш засади формування іншомовної соціокультурної компетенції студентів нефілологічних спеціальностей

Статтю присвячено визначенню організаційно-педагогічних засад, здатних забезпечити формування іншомовної соціокультурної компетенції студентів нефілологічних спеціальностей у процесі вивчення професійно спрямованої англійської мови.

The article is devoted to defining organisational and pedagogical principles of forming sociocultural competence in a foreign language of students of non-philological specialitie in the process of teaching English for specific purposes. Організаційно-педагогічні засади

формування іншомовної соціокультурної компетенції майбутніх економістів, політологів, екологів, со-ціальних працівників та студентів інших нефілологічних спеціальностей грунтуються на традиціях і досягненнях вітчизняної науки і практики та враховують вимоги й досвід світової освітньої політики.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про вищу освіту" [1] стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня освітніх та фахових програм підготовки студентів. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форми здобуття освіти. Згідно з Державним класифікатором професій України кваліфікація фахівця визначається рівнем освіти та спеціалізацією [2, с. 11]. Існує певний зв'язок між кваліфікацією (рівнем професійної діяльності) та рівнем вищої освіти. Структура стандартів вищої освіти є ієрархічною сукупністю

взаємопов'язаних компонентів, що

встановлюють вимоги на рівні держави, на рівні галузі та на рівні вищого навчального закладу.

Сьогодні в Україні встановлено перелік напрямів та спеціальностей фахової підготовки студентів, що налічує 76 програм підготовки бакалаврів і понад 500 спеціальностей у програмах підготовки магістрів [2]. Структури галузей знань та напрямів підготовки певною мірою відповідають наведеним у Міжнародній Стандартній Класифікації Освіти, що спрощує процес визнання і нострифікації документів про освіту.

Вищі навчальні заклади самостійно встановлюють нормативно-методичні документи, які регламентують навчальну роботу в закладі (навчальні плани, програми навчальних дисциплін тощо) і визначають 30-35 % змісту підготовки студентів. Як зазначає В.Г. Кремень, реальний стан соціально-економічних відносин в Україні спонукає систему вищої освіти зайняти активну позицію в суспільстві, адаптуватися до нових умов [3].

Одним з найважливіших завдань для України на шляху її інтеграції до Болонського процесу є забезпечення умов для розширення мобільності студентів та персоналу. Як зазначається в Основних засадах розвитку вищої освіти України [2], значно сприяє мобільності молодих українців вивчення європейських мов як в Україні, так і на різноманітних мовних курсах у європейських країнах. Водночас, доступ наших громадян до національних грантів (стипендій), як і в багатьох інших європейських країнах, обмежений. Однією з найбільших перешкод для розвитку мобільності, що певною мірою негативно впливає на її динамічний розвиток, є фінансові й часто мовні проблеми та візова підтримка.

Автономія вищих навчальних закладів (далі - ВНЗ) дозволяє розробляти й реалізовувати власні програми взаємообміну та стажування студентів і викладачів в інших університетах України і світу. До основних факторів, які впливають на мобільність українських студентів, відносяться: надання їм допомоги в отриманні віз; забезпечення інформацією про умови навчання в університетах України та інших європейських країн; спрощення умов щодо поєднання навчання у ВНЗ з роботою та навчанням в іншому навчальному закладі; узгодження навчальних планів та програм підготовки фахівців відповідних напрямів ВНЗ України та європейських країн; введення короткострокових курсів вивчення іноземної мови; розширення взаємного обміну студентами між ВНЗ України та Європи.

Зміни у структурі міжнародних відносин сприяють переосмисленню мети вивчення іноземних мов у вищій школі, формуванню додаткової мотивації до оволодіння іноземною мовою як засобом міжнародного спілкування. У період оновлення всіх аспектів життєдіяльності суспільства та розширення міжнародних зв'язків з огляду на стратегічну мету нашої держави - інтеграцію в європейське співтовариство, об'єктивний рівень фахової підготовки майбутнього спеціаліста з економіки, політичних наук, екології, правознавства, соціальної роботи тощо визначається сформованістю його професійних та особистісних якостей, серед яких володіння соціокультурними знаннями та розвинуті вміння міжкультурного спілкування посідають особливе місце.

Із зміною пріоритетів розвитку сучасної освіти та зростанням інтересу до міжнародної співпраці лінгвокраїнознавчі та соціокультурні знання відіграють все важливішу роль у фаховій підготовці майбутніх спеціалістів у вищих навчальних закладах. З одного боку, це формування в суб'єктів учіння толерантності до інших людей, розуміння їхніх традицій, звичок, особливостей ведення бізнесу, національних цінностей тощо. З іншого боку, такі знання сприяють формуванню у студентів стійкого позитивного ставлення до іншомовної культури та вивчення іноземної мови.

Нова мовна політика та проблеми оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурного спілкування потребують інших підходів до методики викладання, удосконалення професійної та іншомовної комунікативної компетенції викладачів, розробки сучасних технологій навчання. Сьогодні мовна освіта в Україні розглядається як полікультурний, полілінгвальний простір; про-відні принципи її реалізації ґрунтуються на мовному й культурному плюралізмі [5].

Відповідно до Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти щодо рівня володіння іноземною мовою студенти вищих навчальних закладів повинні "володіти уміннями вільно висловлюватися без суттєвої витрати часу на пошук адекватних мовних засобів у процесі досягнення ним соціальних, академічних і професійних цілей" [4, с. 24]. У контексті Рекомендацій Ради Європи студент розглядається як суб'єкт, який сам ставить собі мету навчання, а викладач вибирає для нього стратегію досягнення цієї мети. У Рекомендаціях підкреслюється, що мовні навички - це тільки база, інструментарій для досягнення позитивного результату на рівні комунікативних дій, і, наприклад, граматика чи лексика не повинні бути ізольованим від комунікативних цілей об'єктом