Причиною недостатньо зваженого ставлення у вітчизняних дошкільних закладах до проблеми виховання дитячого слуху, на нашу думку, є необізнаність як батьків, так і керівників дошкільних закладів у значенні активної слухової діяльності у цей період для загального розвитку дитини. Спостереження вчених за дітьми раннього віку виявили багате різноманіття інтонаційно-слухових проявів. Особливо, з нашої точки зору, важливий той факт, що "слух дитини від народження і приблизно до двох з половиною років переважно інтонаційний" [8, с. 139], тобто саме в цей період природа дитини потребує цілеспрямованої уваги до розвитку інтонаційного слуху.

Підвищена активність розвитку слуху на ранніх етапах розвитку - це закономірність, яка встановлена наукою. Причому ця закономірність досліджена не лише на людині. Було проведено цікавий, на наш погляд, дослід із співучими птахами. Сутність досліду полягала у наступному - декілька коноплянок, які було взято із гнізда зразу ж після народження, виховували з трьома жайворонками, які мали гарні голоси. Коноплянки замість того, щоб співати так, як це властиво їм, повністю перейшли на манеру співу жайворонків. Коли манера співу коноплянки, навченої жайворонком, зміцнилася і набула ознак впевненості, їх було переведено на три місяці до клітки з двома звичайними коноплянками. Цікаво, що за цей період коноплянка не перейняла у своїх нових співмешканок ні єдиного прийому, але цілком зберегла манеру співу жайворонка. Безумовно, що завдяки більш високому рівню розвитку нервової системи людина володіє незрівнянно більшими можливостями щодо зміни та удосконалення набутих нею рефлексів та навичок, у тому числі і вокальних. Однак закономірність тут полягає в тому, що чим раніше засвоєно людиною якийсь рефлекс, тим він міцніший і тим важче піддається переробці з роками. Вокальним педагогом добре відомо, що перевчити співака, який набув невірної манери співу, значно важче, ніж навчити вірно співати людину, яка раніше не співала" [5, с. 8-9].

Ми часто говоримо про європейський рівень освіти, але щоб досягти такого рівня, мабуть, слід менше говорити, а більше робити, і насамперед змінити ставлення до освіти на всіх етапах. Як приклад, можна навести ставлення до розвитку вокально-слухових навичок у дошкільних закладах освіти в Угорщині, де музичні заняття є обов' язковими, вони побудовані на народних піснях, які є взірцем, що несуть у собі високі естетичні та національні ідеали. Саме народна музика, на думку відомого угорського педагога З. Кодая, у простій та доступній формі здатна передати дитині високі цінності мистецтва і національної культури. Як результат такого ставлення до виховання слухового апарату та чуттєвої сфери, угорські діти, які приходять до школи у шестирічному віці знають достатньо багато пісень, мають навички руху під музику, відрізняють тембри музичних інструментів тощо.

До наших шкіл, як правило, приходять діти з різним розвитком слуху і мовлення: перша частина дітей з розвинутим слухом і голосом, яка ритмічно вміє рухатись під музику, має певний багаж пісень, звикла слухати музичні твори; друга частина - відтворює голосом декілька звуків, не впевнено відчуває ритм, а отже, має певні проблеми щодо руху під музику, не набула навичок слухання музичних творів; і нарешті, третя частина, до якої входить значна частина дітей, не може відтворити навіть один музичний звук, цим дітям дуже важко рухатись під музику, вони не мають навичок слухати музичні твори. Виникає закономірне запитання: Куди подівся інтонаційний слух у цих дітей? Адже, згідно з дослідженнями Р.В.Тонкової-Ямпольської, "у дитини 5-7 місяців інтонаційний слух вже сформовано" [9, с. 37]. На нашу думку, в даному випадку наочно проявляється один з головних фізіологічних законів - розвиваються лише ті вміння, навички, відчуття, які постійно тренуються. Позбавивши дитину можливості тренувати свій слух, ми тим самим створюємо умови для уповільнення її розвитку. Саме діти з поганим слухом найчастіше мають проблеми з навчанням, вони володіють монотонною, а іноді різкою мовою. Такі діти не сприймають високі звуки, розвиток їх емоційної сфери йде повільніше, ніж у решти. Допомогти таким дітям можливо, якщо акцентувати увагу на активізації діяльності слухової та співацької функції.

З фізіологічної точки зору в основі формування вокального слуху дитини покладено утворення рефлекторних зв' язків у корі головного мозку, у процесі одночасного подразнення різних його ділянок. Адже під час співу дитина одночасно чує свій голос, регулює тембр, звуко- висотність, динаміку та ін. Весь цей комплекс різноманітних відчуттів діє одночасно і багатократно, що сприяє утворенню міцних зв'язків. Поставивши перед собою завдання розвивати вокальний слух дитини, ми перш за все маємо створити умови для зміцнення означених зв'язків. А для цього, слід, перш за все, навчити дитину слухати. Що мається на увазі? Між поняттям "чути", що вказує на пасивність сприйняття, і поняттям "слухати", яке передбачає активне ставлення до сприйняття звукової інформації, існує велика різниця. Дитина може мати