гарний слух і разом з тим бути поганим слухачем. Саме відсутність вміння концентрувати увагу є однією з причин повільного розвитку навичок читання, складнощів у запам'ятовуванні віршів, вивченні пісень, а отже, й уповільненого розумового розвитку. Слухання - це здатність не лише сприймати потрібну інформацію, але й вміння захищати власний організм від непотрібної інформації та зовнішніх звукових збуджувачів, тобто це вміння сортувати й організовувати отриману інформацію у залежності від значущості останньої для особистості.
Перед сучасною системою освіти стоїть непросте завдання акцентування уваги на навчанні дітей вмінню слухати і організовувати інформацію, що має сприяти покращенню здатності мозку сприймати й переробляти різноманітні повідомлення. На думку педагогів, це дасть можливість поліпшити стан сприйняття навчального матеріалу, активізує комунікативні можливості школяра і взагалі сприятиме процесу соціалізації дитини.
Поставивши перед собою завдання розвивати вокальний слух дитини, ми перш за все маємо з' ясувати, що ж розуміється під поняттям "вокальний слух" і які його основні складові. Як свідчать дослідження вчених, вокальний слух не обмежується лише здатністю відрізняти висоту звуків, тобто його характерними особливостями є здатність відрізняти забарвлення звуків - відчуття тембру, місце даного звуку у тональності - ладові відчуття, відчуття гармонії, динаміки та ін. За умов вірного тренування всі ці прояви вокального слуху можуть бути розвинуті досить відчутно. Безумовно, у зв'язку з особливістю сприймання у дитячому віці всі ці складові вокального слуху з більшою легкістю і повнотою можуть бути розвинуті.
Вокальний слух розвивається поступово, по мірі засвоєння вокальної техніки. Ті, хто починає співати, нею не володіють. Починаючий співак не може собі ні уявити у відчуттях, ні зрозуміти м' язами, як відтворюється те чи інше звучання. "Поступово, спираючись на слух, він починає випрацьовувати техніку, і у нього починають формуватися численні зв'язки між слуховим уявленням та його м' язовим втіленням. На цій основі починає розвиватися здатність уявляти і відчувати роботу голосового апарату при співі. Таким чином, формування вокального слуху відбувається у процесі розвитку вокальних навичок" [2, с. 112].
Для того, щоб формування вокального слуху проходило ефективно, педагог має бути дуже уважним до питання інтонування чистоти мелодії, до вірності тембрового забарвлення, не пропускаючи вірного забарвлення. Підкреслюючи словом те, що вірно виконане, та виправляючи помилки. Адже сам учень ще не розуміє, яким його слуховим і внутрішнім відчуттям відповідає вірне для оточуючих співацьке звучання. Педагог має пояснити учневі, що слухові відчуття бувають не лише обманливими, але й дуже нестабільними, тому що залежать від акустичної обстановки, стану голосового апарату, загального стану тощо.
Слух розвивається за загальними законами розвитку відчуттів - від загального уявлення до виділення з нього все більшої і більшої кількості частковостей. Людина з розвинутим слухом може відрізнити у звуках значно більше особливостей, ніж та, у якої слух розвинутий недостатньо. Якщо кожний пригадає своє перше враження про звучання, наприклад, хорового колективу, то зможе констатувати цілісне сприйняття цього звучання. І лише згодом, з поступовим розвитком слуху, стає можливим відрізняти окремі хорові партії та відчувати тонкі нюанси. У досвідчених диригентів слух буває розвинутий настільки, що у звучанні великого хору вони легко знаходять того співака, який взяв нечисто ноту або порушив тембральний ансамбль. Але щоб виховати таке досконале вокально-слухове відчуття, вокальні педагоги мають ще в дитинстві звернути увагу на розвиток та формування гами відчуттів, що мають провідне значення для цього виду діяльності. Якщо уважно придивитися, то діяльність вокаліста грунтується на взаємодії дуже тонких відтінків слухових, метрорит- мічних та рухомих відчуттів. Саме на формування цих відчуттів і спрямована робота педагога- вокаліста.
Поставивши перед собою завдання виховувати слух, ми маємо розуміти, що у майбутнього співака мають бути різноманітні слухові відчуття. А отже, на нашу думку, мають бути такі різновиди слухових відчуттів, які є складовими музичного слуху: мелодійний, гармонійний, динамічний, тембровий слух.
Мелодійний слух вокаліста грунтується на звуковисотному й забезпечує цілісне сприйняття мелодії. Саме завдяки мелодійному слуху ми впізнаємо ту чи іншу мелодію, програну чи проспівану. Часто вчителі початкової школи стикаються з таким явищем, коли дитина заспівати мелодію пісні не може, але впізнає її - це приклад, коли розвинений мелодійний слух і недостатньо розвинений звуковисотний.
В основі мелодійного слуху закладено інтер- вальний і ладовий слух. Якому з цих складових надати перевагу - інтервальному чи ладовому в процесі розвитку мелодійного слуху у дітей? Більшість вітчизняних і закордонних вчених схиляються до думки, що відчуття ладу є основою мелодійного слуху, а інтервальний слух є похідним від ладового, тому що кожен інтервал має своє визначене місце в середині ладу. "Мелодійний слух представляє собою єдність відчуття висоти звуку та його ладової функції. Емоційний компонент мелодійного слуху бере свій початок у ладовому слуху, який відчуває стійкість і нестійкість окремих звуків мелодії" [7, с. 137].
Дослідження з музичної педагогіки свідчать, що найбільш активно мелодійний слух розвивається у дошкільному і молодшому шкільному віці. За даними угорських педагогів, до 90% дітей, які отримали музичне виховання у дитячих садках, на час вступу до школи вміють співати чисто.
Гармонійний слух також є важливим чинником для набуття вокальної майстерності, адже він спрямований на відчуття вертикального розташування звуків, на вірне виконання своєї партії