також завдань вищої школи з її формування і розвитку та прищеплення студентам. Необхідність такого дослідження уявляється зумовленою, з одного боку, новим підходом до формування нової філософії професійної освіти, що складається сьогодні, а з іншого - новими суспільними вимогами до особистості фахівця і визначальними світовими тенденціями розвитку особистісних ресурсів.
Крім того, автор глибоко впевнений, що сьогодні професійна освіта поступово перестає бути тільки виключно процесом підготовки людини до професійної діяльності. Її призначення все більше полягає також у виконанні певної сукупності гуманістичних завдань і функцій з виховання студента, з формування і розвитку його особистості, його соціалізації та прищеплення загальної культури, духовності, морально- етичних принципів і переконань та сучасної системи життєвих цінностей. Це означає, що сьогодні суспільство вимагає від професійної освіти ефективної підготовки людини до успішного життя і діяльності в надзвичайно складних і динамічних умовах сучасного непередбачувано мінливого світу.
Матеріал статті ґрунтується на результатах спостережень, досліджень і педагогічних експериментів автора, які активно здійснювались ним протягом більше як сорока років практичного досвіду викладацької діяльності в одному з провідних закладів інженерної освіти України - Національному технічному університеті "Харківський політехнічний інститут". При цьому автор виходить з того, що прискорення динаміки науково-технічного і соціального прогресу істотно впливає не тільки на вибір змісту власне професійної підготовки майбутніх фахівців, а й її цілі та характер. Адже, як слід відверто визнати, традиційна система інженерної освіти не тільки безнадійно застаріла, а й виявилась вкрай неефективною в сучасних умовах ринкової економіки та істотного загострення конкуренції. На нашу думку, досить переконливим підтвердженням цієї тези може слугувати істотне технічне і технологічне відставання національної економіки України від провідних економічно розвинених країн світу, неприпустимо низька якість переважної більшості видів нашої продукції та її неконкурентоспроможність на світовому ринку.
Одними з основних причин такого становища треба визнати надмірно технократичний підхід традиційної системи інженерної освіти до вибору цілей і змісту підготовки фахівців та нехтування питаннями їх особистісного розвитку і формування загальної і професійної культури випускників. Уважний і неупереджений аналіз динаміки зміни, що стосуються структури навчальних планів та програм інженерних спеціальностей протягом останніх п' ятнадцяти- двадцяти років, переконливо підтверджує цю тезу. Під впливом прихильників технократичної ідеології освіти дійсно постійно скорочується частка дисциплін не тільки соціально- гуманітарного, а й фундаментального і загально- інженерного циклів. А саме - в процесі вивчення цих дисциплін не тільки формуються необхідні основи знань для формування професійної компетенції фахівця, тобто для розуміння, усвідомлення і засвоєння матеріалу дисциплін спеціальності. Вони відіграють водночас і вирішальну роль у формуванні світоглядних позицій, методологічних принципів, загальної і професійної культури майбутніх фахівців.
Дослідники феномену культури справедливо підкреслюють його надзвичайну складність і багатоаспектність. Наприклад, відомі українські фахівці з проблем соціальної філософії В.П. Ан- друщенко, Л.В. Губерський та М.І. Михальченко зазначають, що сьогодні налічується близько 500 варіантів визначення терміна "культура". Вони звертають увагу на те, що спільним у різних підходах західних культурологів виступають примат духовних начал культури над матеріальними та інтерпретація культури як духовної діяльності людей. Однак суспільна практика, на їхню думку, "свідчить про органічну єдність матеріального та духовного, об'єктивного і суб' єктивного, необхідного і випадкового в культурі. Вилучення однієї з її складових збіднює культуру, спотворює уявлення про неї як цілісний феномен. Його наукове розуміння складається через інтерпретацію всіх творчих реалій, що виявляються у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства, втілюються у характері, поведінці, способі життя особистості" [4, с. 14-15].
Зазначимо, що наведене положення повною мірою стосується й такої специфічної підсистеми цього феномену, якою виступає професійна культура, і тому має розглядатися як один з принципових моментів при визначенні її сутності, змісту та характеру. Саме з уявлення про її цілісність слід виходити й при конкретизації понять професійної культури стосовно тієї чи іншої сфери людської діяльності, того чи іншого виду професії людини. А інтерпретація ж усіх творчих реалій цієї сфери діяльності й повинна стати методологічною основою педагогічної системи формування і розвитку професійної культури студентів у вищій школі.
Напевне, одним з перших, хто ще в травні далекого 1952 року звернув увагу на наявність і поступове збільшення істотних відмінностей між загальною і професійною культурою, був відомий англійський вчений і письменник Чарльз Персі Сноу. У лекції в Кембріджському університеті він з тривогою вказував на ту обставину, що між традиційною гуманітарною культурою Заходу і новою, так званою "науковою, культурою", яка стала похідною від науково-технічного прогресу ХХ століття, з кожним роком збільшується катастрофічний розрив. За словами Сноу, така "поляризація культури є очевидною втратою для всіх нас. Для нас як народу і для нашого сучасного суспільства це практична, моральна і творча втрата, і я повторюю: даремно було б вважати, що ці три моменти можна повністю відокремити один від одного" [5, с. 25].
Таким чином, одним з найважливіших завдань сучасної вищої школи постає необхідність забезпечення такої системи підготовки фахівців, яка була б спрямована на поступове подолання зазначеного розриву. Тим більш, що він супроводжувався і помітним зниженням загальнокультурного рівня молоді, у тому числі й студентів. Мається на увазі, що вказана система має максимальною мірою сприяти спочатку мінімізації визначених Сноу трьох моментів, тобто практичної, моральної і