зв' язок гендерного виховання з життям, перспективою побудови демократичного суспільства, цінністю якого є всебічний розвиток здібностей і талантів кожної особистості, її творча самореалізація в усіх суспільних сферах, незалежно від статі;

єдність гендерної свідомості і поведінки, оскільки гендерна рівність існуватиме за умови, що кожен член суспільства, незалежно від віку і статі, діятиме на засадах взаємоповаги, взаєморозуміння, егалітарності;

диференційований й індивідуальний підхід до учнів, що передбачає вимогу коректно діагностувати гендерні особливості хлопців і дівчат, ураховуючи їхні особливості й рівень розвитку інтелектуальної, емоційної, мотиваційної й духовної сфер особистості;

поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів, що вимагає створення педагогічної взаємодії на засадах особистісно зорієнтованого підходу;

єдність педагогічних вимог сім' ї, школи і громадськості шляхом залучення учнів до активної суспільно корисної діяльності, що передбачає пом' якшення і подолання застарілих гендерних стереотипних уявлень всіх агентів гендерної соціалізації [1, с. 105-106]. Загалом, узагальнюючи результати дослідно-

експериментальної роботи із запровадження авторської технології гендерного виховання, С. Вихор підкреслює, що з метою досягнення найкращих результатів гендерного виховання слід, у першу чергу, значно підвищити гендерну грамотність педагогів і керівного складу школи, а також їхню професійну компетентність щодо реалізації принципів гендерного підходу в освіту, формувати в них позитивне ставлення до гендерної теорії, прищеплювати навички пом' якшення гендерних стереотипів, які транслюються ЗМІ, уникати вияву ними елементів сексизму в професійно-педагогічній діяльності і спілкуванні, а також будь-яких видів насилля. Цей висновок для нас мав дуже велике значення, оскільки підтверджував актуальність запропонованої нами проблеми, пов' язаної з розвитком професійної компетентності педагога з гендерного виховання учнів.

Зазначимо, що ще одним прикладом авторської технології гендерного виховання, на нашу думку, може слугувати технологія формування гендерної культури студентів, запропонована П. Терзі [2]. При цьому автор визначає гендерну культуру як індивідуальну характеристику особистості, як особливий спосіб оформлення нею своєї життєдіяльності, зумовлений прагненням до максимальної реалізації своїх сил і здібностей як представника певної соціальної статі, що виявляється через комплекс відповідних інтелектуальних, ціннісно-змістових і поведінкових характеристик, заснованих на знанні основ гендерної теорії, розвитку духовних потреб, інтересів і смаків, що визначають вибір адекватної стратегії гендерної ідентичності, засвоєнні цінностей, норм і правил статево-рольової поведінки в соціальній, професійній і побутовій сферах життєдіяльності, що відповідає принципам гендерної рівності і демократії.

Крім того, упродовж проведення тривалої дослідно-експериментальної роботи П. Терзі було доведено, що структура гендерної культури студентів у своєму складі передбачає наявність трьох основних компонентів, тісно зв'язаних один з одним, а саме:

когнітивного, що забезпечує знання поняттєво- термінологічного апарату й розуміння основних ідей гендерної теорії; наявність адекватних уявлень щодо діапазону ролей, обов'язків і норм маскулінності/фемінності в історичній ретроспективі й у сучасному суспільстві; знання сутності основних психологічних теорій маскулінності й фемінності (психоаналітичної, компліментарності, андрогінії, соціального навчання та ін.); осмислення функцій гендерних стереотипів і гендерних схем; розуміння особливостей становлення гендерної ідентичності особистості;

аксіологічного, що забезпечує визнання доцільності ідей гендерної рівності, цінності кожної особистості та її самореалізації, незалежно від статевої належності; орієнтація на забезпечення рівності можливостей і участі представників жіночої й чоловічої статі в публічній і приватній сферах життя; відмова від застарілих гендерних (патріархальних) стереотипів (ігнорування жіночого досвіду, ролі жінок у суспільстві; поляризація чоловічих і жіночих якостей, діяльностей, абсолютної фемінності/маскулінності; асиметрія в розподілі влади й доступу до ресурсів; обмеження прав і можливостей у виборі професії, розподілі добробуту і т. ін.); спрямованість на самодослідження гендерних особливостей своєї особистості; позитивне ставлення до себе як представника певної статі; орієнтація на самовдосконалення якостей своєї особистості за допомогою розширення репертуару й діапазону гендерних ролей;

дієво-практичного, що забезпечує прояв поваги до особистості, незалежно від її статевої належності й виразності рис маскулінності/ фемінності; толерантність у взаємодії з людьми різної спрямованості їхньої гендерної ідентичності; демонстрацію досвіду егалітарної поведінки з людьми протилежної статі в різних ситуаціях (навчальних, професійних, ділових, сімейно-побутових і т. ін.); непримиренність у боротьбі із застарілими гендерними

стереотипами в професійному й особистому досвіді статево-рольової взаємодії; участь у виконанні дій та видів діяльності, що є типовими й нетиповими для чоловічих і жіночих ролей; самовиховання якостей своєї особистості, які сприяють становленню гендерної ідентичності позитивної спрямованості, що відповідає біологічній статі [3]. Суттєво, що в основі технології формування гендерної культури, розробленої П. Терзі, лежить низка принципів гендерного виховання, означених вище, а також певних педагогічних умов, що свідчать про єдність гендерної освіти і гендерного виховання. Особливий інтерес викликає й арсенал запропонованих автором способів реалізації визначених педагогічних умов, які збагачують методику гендерного виховання студентської молоді. Так реалізація першої педагогічної умови - гуманітаризація професійної підготовки студентів шляхом інтеграції гендерних досліджень у зміст навчальних дисциплін - передбачала оновлення навчальної інформації з ряду соціально-гуманітарних дисциплін («Історія України», «Філософія», «Політологія», «Соціологія», «Економіка», «Основи педагогіки і психології», «Основи права», «Фізична культура») за рахунок уведення тем із гендерної проблематики, які розкривали понятійний та концептуальний апарат гендерної теорії, ознайомлювали студентів з гендерним правом, проблемами гендерної політики, демократії й соціалізації, сутністю й спрямованістю жіночого руху, здобутками гендерної педагогіки та психології, особливостями врахування фактора гендеру в спорті. У межах викладання означених вище навчальних дисциплін відбувалося ознайомлення студентів із реальними національними потребами створення гендерних стратегій і механізмів їх утілення; змістом, напрямами й