УДК 37. 013 (44) «18/19»

Харченко Т.Г., Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка

Харченко Тетяна Гадульзянівна - кандидат педагогічних наук, доцент, докторант Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Коло наукових інтересів: проблеми компаративної педагогіки: теорія та практика гуманізації підготовки вчителів у Франції в другій половині XX століття. З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ У ФРАНЦІЇ (1789-1833 PP.)

Стаття присвячена дослідженню особливостей розвитку педагогічної освіти Франції до створення єдиної уніфікованої інституціональної системи підготовки вчителів. Простежено в хронологічному порядку виникнення перших лекцій, Нормальних класів, Нормальних шкіл, вчительських шкіл взаємного навчання.

The peculiarities of the education development in France before the moment of creation of the united unified institutional system for teachers' training are viewed in this article. This system is observed according to the chronological order of the appearance of the first lectures, Normal classes, single Normal schools, schools of reciprocal teaching for teacheres. Актуальність даного дослідження обумовлена необхідністю долучитися до основ історико-педагогічної науки, яка дозволяє уникати помилок, повторів, дає можливість правильно сформулювати чергові дослідницькі завдання. Становлення нової освітньої системи в сучасній Україні потребує володіння знаннями кращої педагогічної спадщини всього людства. Особливий інтерес для вітчизняної педагогічної освіти становить досвід підготовки вчителів у Франції. Протягом останніх століть політична та педагогічна громадськість цієї країни працювала над пошуком удосконаленої моделі функціонування системи підготовки вчителів.

Увагу багатьох вітчизняних учених привертають педагогічні досягнення Франції (О.Авксентьева, О.Алексеева, О.Бажановська, Л.Зязюн, Г.Крючков, Н.Лавриченко, А.Макси- менко, О.Матієнко, Л.Пуховська, О.Романенко, О.Сухомлинська, Т.Швець). В історико- педагогічних публікаціях, безсумнівно, аналізуються проблеми, пов'язані з розвитком професійної підготовки вчителів в історичному аспекті. Проте особливості розвитку французької педагогічної освіти в XVII-XIX століттях у них викладені описово, поверхово і стисло. У зв'язку з цим мета автора статті полягає у виявленні особливостей розвитку підготовки вчителів у Франції до моменту створення єдиної уніфікованої інституціональної системи підготовки вчителів, тобто до 1833 року.

"Історично навчання викладачів у Франції - явище недавнього часу", - слушно зазначає сучасна французька дослідниця в галузі педагогіки пані В. де Ландшир [6, 350]. Оскільки античний педагог - це раб і до Великої буржуазної революції кінця XVIII століття педагогічна освіта у Франції залишалася в руках католицької церкви. Учителем могла стати будь- яка людина, яка пройшла нескладне випробування в кюре. Нерідко це були малописьменні й аморальні люди. Учитель повинен був уміти дзвонити в дзвони до служби, співати під час богослужіння, чистити свічники, прикрашати вівтар, прибирати церкву, переписувати ноти, заводити баштовий годинник і, в останню чергу, проводити заняття в школі [4]. Колежі, які очолювали виключно представники духівництва, мали на меті не формування громадянина, а підготовку священнослужителів (Лавуазье); вони "виснажували молоде покоління завчанням слів", і "смисл їх був у нарузі над формами розуму" (Дону) [7]. Світських учителів було дуже мало, і ніякої спеціальної педагогічної освіти вони не отримували. Стажисти, набрані з числа кращих учнів, спостерігали за вчителем, переймали його методи роботи й одночасно відсталість і рутину середньовічної освіти.

Починаючи з XVII століття у Франції за підтримки окремих осіб епізодично почали з'являтися школи для вчителів. Перші "педагогічні семінари" були організовані в єпархії Ліона священиком Ш.Деміа (1666 p.). Пізніше в Реймсі (1685 р.) відкрилася школа, яку можна вважати предтечею педагогічних колежів. Ця школа була призначена для підготовки вчителів сільських початкових шкіл. Її очолив Ж.-Б. де Лассаль. Незабаром з'явилися й перші посібники для вчителів, такі, як: "Християнські моральні думки для освіти дітей" К.Жолі та "Приходська школа, або Спосіб гарно навчати в маленьких школах" безіменного кюре з Парижа [2, 128]. У рукопису де Лассаля під назвою "Формування нових учителів" можна знайти звід вимог, що ставилися саме в цей час до вчителя. На думку автора, учитель повинен бути "небагатослівним і не метушливим. Він не повинен гніватися на учнів, бути несправедливим або фамільярним. Учителю важливо володіти такими якостями, як сміливість, твердість характеру, стриманість, самовладання. Він повинен говорити чітко, доступною для дітей мовою та працювати з такою легкістю, наче він мав тридцятирічний досвід" [2, 44].

Ситуація змінилася після революції 1789 року. "Пристрасна боротьба революціонерів проти деспотизму й безправ'я народу, проти гніту церкви та їх гаряча віра в торжество людського розуму, в ідеї свободи й рівності призвела їх до переконання про необхідність створення нової школи й нового учительства" [1, 546]. Метою людей, які здійснили революцію, було, перш за все, гарантування права вільної освіти, звільнення молоді від виховання, що їй дала церква, забезпечення громадян знаннями, необхідними саме людині. Уся країна усвідомлює, що виникає необхідність формування нової людини, а готувати підростаюче покоління до вступу в доросле життя в силу своїх функціональних обов'язків покликані саме педагоги. Як наслідок - на порядку денному в революційній Франції гостро постало питання про створення уніфікованої системи підготовки вчителів, яка б відповідала духові молодої республіки.

Особливий інтерес для усвідомлення сучасної системи підготовки педагогічних кадрів у Франції представляє історичний аналіз її поетапного розвитку. Давайте простежимо за становленням педагогічної освіти в цій країні, котра вважається сьогодні однією з найбільш передових у світі. Інституціональна система освіти викладачів стала масово організовуватися у Франції лише