самосвідомості учнів. Викладач повинен вчити їх вірі у себе, у свої можливості, вмінню вирішувати проблеми, вчитися усе життя. У праці педагога дуже важливим є гуманістичний аспект: вміння бачити у кожному студенті особистість. Багато вчених і педагогів дійшли думки, що вищим навчальним закладам треба допомагати студентам дивитися в себе і що прийшов час навчати студентів навичкам самопізнання і саморегуляції.
Система професійної підготовки сучасного викладача вищої технічної школи повинна приділяти якомога більше уваги розвитку його особистісного потенціалу, створювати сприятливі умови для його самореалізації. Українське майбутнє будується вже сьогодні, і саме в університетах. Випускники повинні вийти з університетів не тільки професіоналами, але й високодуховними особистостями. Духовне відродження нації допоможе подолати й економічну кризу в Україні. Вагоме значення в підготовці сучасного викладача вищої технічної школи мають гуманітарні дисципліни. Саме вони розвивають в людині такі якості, як порядність, вміння співчувати, почуття чудового. Тому технічний університет повинен готувати не вузького спеціаліста, а освічену інтелігентну людину.
На вирішення цих проблем і орієнтована розроблена в НТУ "ХПІ" концепція формування національної гуманітарно-технічної еліти. Гуманізація в діяльності спеціаліста полягає у тому, що постулати і категорії гуманізму утверджуються у свідомості людини і прийняття аморальних рішень стає неможливим. Процес освіти - це сукупність навчання і виховання. Першорядною проблемою виховної роботи в університеті є формування світогляду студентів, яке відбувається у тісному об'єднанні з розвитком у них високих духовних і моральних якостей. На думку Е.Г. Петрова, Л.Н. Радванської, Н.В. Шаронової, "вивчення викладацького досвіду свідчить, що більшість педагогів зосередилася на двох питаннях: чому і як вчити студентів. Разом з тим бажання інтенсифікувати навчальний процес гостро ставить проблему індивідуалізації освіти. Це означає, що виникає третя складова педагогічної майстерності, яка полягає у розумінні того, як студент навчається, які його індивідуальні особливості по відношенню до навчального процесу" [2, с. 121].
У межах існуючої структури професіональної діяльності і навчального навантаження бажано навчити наших викладачів індивідуальному спілкуванню у роботі зі студентами, реалізуючи особистісно орієнтовану стратегію навчання. Цьому ж треба вчити магістрів і аспірантів як майбутніх викладачів.
Треба забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли знання і технології змінюються дуже швидко. Це вимагає від окремої людини вміння застосовувати нові знання, набуті протягом життя у власній практичній діяльності. Тому студент у навчальному виховному процесі повинен набути важливих компетенцій. Це потребує переходу від кваліфікації до компетенції, завдяки якій він зможе вирішувати будь-які професійні питання. Така людина буде здатна адаптуватися в умовах постійних економічних і суспільних змін.
Відомий американський економіст Р. Акофф вважає, що "згідно з розрахунками спеціалістів, 50% релевантних сьогодні для більшості професій знань через 5 років втратять свою актуальність" [1, с. 229]. Акофф наводить такий приклад. "Колишній студент зайшов до кабінету професора економіки, а той ставив оцінки за
кафедрах педагогіки і психології у вищих технічних закладах освіти, а після отримання ними дипломів спеціаліста - ще й на відповідних фахових кафедрах.
Впровадити для магістрів та аспірантів цілеспрямоване викладання спецкурсів з окремих методик, а також з написання навчально-методичних посібників, розробок та інших матеріалів.
Надати бажаючим можливість отримання диплома інженера-викладача. Передбачити захист магістерських робіт як з базової спеціальності, так і з педагогіки, або ж увести до дипломних робіт майбутніх викладачів спеціальний розділ з педагогіки, де мають бути розглянуті питання бачення фахівцем методики викладання його фахових дисциплін.
Вважаємо, що здійснення цих заходів допоможе істотно підвищити педагогічну екзаменаційні роботи. Колишній студент взяв одну з них і подивився: "Професор, десять років тому ви запитували те ж саме?" "Так, - відповів професор, - але відповіді на них змінилися" [1, с. 230].
На думку Акоффа, "система освіти повинна: 1. Зберігати індивідуальність кожного учня і заохочувати їх виробляти в себе тільки їм притамані комбінації вмінь, а не перетворювати їх в стандартні штамповані вироби. 2. Зосередити увагу на навчанні, а не на викладанні, в той же час давати студентам можливість вчитися вмінню вчитися, стимулювати у них прагнення до неперервного навчання. 3. Не тільки передавати студентам інформацію і знання, а прищеплювати їм навички синтезу, звертаючи увагу на взаємозалежність науки, техніки, гуманітарних наук, мистецтва. 4. Навчити студентів розглядати системи взагалі, не зводячи їх до більш простого аналізу частин" [1, с. 240].
Важливою організаційно- методичною умовою ефективного формування педагогічної компетенції у навчанні студентів виступає чітка координація дій спеціальних та соціально- гуманітарних кафедр.
Наведений аналіз дозволяє дійти висновку, що якість підготовки сучасних фахівців визначальною мірою залежить як від професійної компетенції викладачів, так і від їх педагогічної майстерності. Це виводить завдання цільової підготовки та перепідготовки викладачів вищої технічної школи на рівень визначальних проблем національної освітньої системи взагалі.
На наш погляд, для її успішного розв' язання необхідно:
1. Ввести цільову магістерську підготовку майбутніх викладачів на спеціалізованих
компетенцію викладачів, а отже, і якість підготовки інженерів для незалежної України.
ЛІТЕРАТУРА
Акофф Расел Л. Теорія систем: бюрократія, корупція. Освіта. - С.-Петербург; Москва; Харків; Мінськ, 2002. - 447 с.
Гончаренко С.У. Методика як наука. - Хмельницький: Вид-во ХГПК, 2002. - 180 с.
Кремень В.Г. Майбутнє України неможливе без освіти // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Зб. наук праць / За ред. Л.Л. Товажнянського та О.Г. Романовського. - Вип. 3. -