По-третє, на превеликий жаль, серед викладачів вищої школи, і про це слід говорити цілком відверто, існує певна частка людей, моральні принципи і переконання яких, а скоріше конкретні вчинки і поведінка, не відповідають їх високій місії педагога і вихователя. Йдеться про випадки хабарництва або вимагання грошової винагороди чи якихось послуг за прийом екзамену або заліку, за певну оцінку тощо. Ці ганебні прояви, немов іржа, роз'їдають морально-етичні й ціннісні основи вищої школи. У відвертих розмовах із студентами та й деякими викладачами доводиться чути не тільки про поодинокі випадки прояву хабарництва, а навіть про цілу систему з чітко визначеною таксою за кожну "послугу". Бере жах не тільки від цих фактів, а навіть від того, з яким спокоєм і звичністю про це говорять. Виникає цілком природне питання, як же такий "педагог" може виховувати студентів, як він може прищеплювати їм моральні норми і принципи відносин у суспільстві.

Ця ситуація стає згубною і для окремих здібних студентів, які дійсно хотіли б оволодівати обраною спеціальністю і для цього добросовісно засвоювати навчальний матеріал. Однак під впливом того, що, виявляється, високу оцінку можна одержати й без зайвого напруження, заплативши певну суму, вони втрачають інтерес до навчально-пізнавальної діяльності і бажання напружено працювати в ім'я отримання необхідних знань і формування професійної компетентності.

Таке огидне становище, не припустиме саме по собі у будь-якій сфері професійної освіти, уявляється особливо небезпечним за своїми наслідками, коли йдеться про студентів вищих закладів освіти медичного і юридичного профілю, де подібна практика і взагалі корупція набула істотного поширення. Дійсно, хто б наважився довірити своє здоров'я "лікареві", якби знав, що той отримав свій диплом не за знання, а за оплату кожної екзаменаційної оцінки? І чи сприятиме подібна ситуація покращенню стану з охороною здоров' я у країні взагалі, як вона може влинути на довіру населення до системи охорони здоров'я та медичної освіти?

Ще більшу шкоду наносить Україні й наявність подібної практики у сфері юридичної освіти. По-перше, як може формуватись і функціонувати правова система держави, коли її фахівці не знають фундаментальних основ права, а отримали диплом за гроші? По-друге, і це ще страшніше, вони самі стають носіями ідеології такого "права", яке дозволяє все що завгодно, були б лише гроші. Та й факт величезного збільшення обсягів підготовки юристів в Україні дає підстави вважати його не цілком природною реакцією освітньої системи на суспільні потреби у правових кадрах, а джерелом залучення значних додаткових коштів відповідними закладами освіти та тих викладачів, які практикують хабарництво.

Побудова ж правової держави, як це продекларовано, до речі, і Конституцією України, передбачає реальне забезпечення усіма юридичними засобами максимальної реалізації основних прав і свобод людини. Практичне ж здійснення цих прав і свобод здатне забезпечити тільки цивілізована демократична держава, у якій насправді панує закон. Адже, як справедливо вказував П. Гольбах, "правосуддя являє собою основу усіх суспільних доброчесностей".

Треба відверто визнати, що продовження існування вказаного ганебного становища, крім вже наведених його негативних наслідків, реально здатне призвести до повної втрати творчого інтелектуального потенціалу України. Відомо, що країна, яка втратила потяг своєї молоді до наукових досліджень, потрапляє в істотну політичну, економічну і моральну залежність від інших держав. Вона стає другорядним учасником міжнародних відносин, який не здатний продукувати інноваційні технології, а досить часто навіть і плідно використовувати інновації, запозичені ззовні. Загальновизнаним же є факт, що досягнення соціально-економічного і духовного відродження України можливе лише за умови формування і реалізації ефективних стратегій інноваційного розвитку.

По-четверте, поява істотного прошарку студентів, які навчаються на контрактних умовах, суттєво змінила фінансовий стан закладів освіти, а отже, і своєчасність виплати заробітної плати викладачів, їх можливості виїжджати у відрядження, видавати навчальні посібники та інші навчально-методичні матеріали. За цих умов певна частина студентів, яким потрібен лише диплом, а не знання (сподіваємось, що ринок скоро і тут все розставить на свої місця), вважає, що вони оплатили не право навчатися, а право отримання диплома, й дозволяють собі не відвідувати лекції та інші види занять. Здавалося б, тут не повинно виникати особливих питань: якщо ти не відвідував занять, не засвоїв навчального матеріалу, не відповідаєш на екзамені чи заліку, цілком природно отримуєш " незадовільно" і відраховуєшся з навчального закладу.

Однак у реальному житті керівництво кафедр, факультетів і навіть навчальних закладів інколи здійснює спроби відчутного тиску на викладачів, спрямованого на те, щоб ті виставили "контрактникам" позитивні оцінки з метою не погіршити того самого фінансового стану закладу освіти. Уже факт цього тиску сам по собі повинен розглядатись як такий, що не відповідає високому соціальному статусу вищої школи. Однак він несе у собі ще й таку низку негативних наслідків. З одного боку, як і у попередньому випадку, цей факт створює у значної частини студентів уявлення, що оцінки, а згодом і диплом (знов-таки, про знання тут і не йдеться), можна купити, не прикладаючи для цього інтелектуальних зусиль і не утруднюючи, особливо себе та свій мозок, "надмірним навантаженням", наполегливою працею у навчально-пізнавальній