аксіологічного буття людини. З'ясовується також співвідношення цінностей та знання. Зокрема, існує думка, що цінність - це усвідомлення сенсу, яке може бути як вірним, так і хибним. Якщо сенс існує незалежно від оцінки (як властивість), то цінність обов'язково потребує оціночного визначення. Велика увага приділяється питанню про критерії цінностей, еволюцію ціннісних уявлень ("криза цінностей", "зміна цінностей", "альтернативні цінності"). Сучасна аксіологічна суспільствознавча думка приділяє велику увагу проблемі зв'язків загальнолюдських (вселюдських), загальносуспільних, національних (етнічних), групових та індивідуальних ціннісних систем та уявлень. Відповідно до обраної методологічної позиції та досліджуваної сфери ціннісної свідомості та практики, ціннісні сюжети розглядаються в термінах філософії пізнання або культурології, соціальної філософії та естетики, соціально- психологічному або історичному ракурсах. Збагачуються "традиційна" класифікація цінностей, уявлення про їх структуру та ієрархію: духовні (що охоплюють і світоглядні, життєві) матеріальні, політичні, наукові, соціальні, релігійні, культурні. моральні, естетичні. Цей ряд доповнюють цінності екологічного спрямування, вимоги забезпечення "виживання" людства, норми "постіндустріаль- них цінностей", етики солідарності, людського цивілізованого спілкування, толерантності до інших ціннісних світів. Сучасна вкрай суперечлива соціокультурна та політико- економічна ситуація надає нового життя в методології розрізненню "позитивних" і "негативних" цінностей ("антицінності"), реальних та потенційно можливих, безпосередніх та опосередкованих, абсолютних та відносних (ціннісний абсолютизм та

релятивізм). Ускладнення суспільного життя, загострення кризових процесів, суперечностей соціальної, політичної практики істотно впливає на аксіологічне буття сучасних людей, всю систему їх ціннісних уявлень, орієнтацій, диспозицій і вчинків.

Визначення суті педагогічної аксіології пов'язане з розвитком існуючих уявлень про освіту в світлі теорії цінностей, які б відповіли на такі запитання: що є освіта для особистості, суспільства, держави? Що освіта може дати людині, суспільству, державі [5]?

У сучасному суспільстві поняття "освіта" означає не процес механічного передавання знань, умінь та навичок, це - процес передачі ціннісних знань, а на їх основі - формування ціннісного ставлення, ціннісної поведінки особистості, ціннісної свідомості.

Педагогічна аксіологія - це самостійна галузь педагогічних знань, яка розглядає освітні цінності з точки зору самооцінки людини та здійснює ціннісний підхід до освіти на основі визнання цінності самої освіти. Педагогічна аксіологія досліджує цінності, які треба формувати у вихованців [1].

Предметом педагогічної аксіології є формування ціннісного ставлення, ціннісної свідомості, ціннісної поведінки особистості. Завдання педагогічної аксіології - це аналіз історичного розвитку педагогічної теорії та освітньої практики з позиції теорії цінностей, проголошення ціннісних основ освіти, що відображають її аксіологічну направленість, розробка ціннісних підходів до стратегії розвитку і змісту вітчизняної освіти.

Педагогічна аксіологія визначає ієрархію цінностей освіти, відображає її цілі, завдання, зміст, основні функції. При цьому освіта розглядається як одна із головних людських цінностей. При визначенні принципів побудови класифікації цінностей освіти враховують поняття "цінність" в розумінні "принцип", "орієнтир".

Сластьонін В. А., Чижикова Г. І., досліджуючи динаміку аксіологічних ідей, теоретико-методологічні основи педагогічної аксіології, фактори становлення та розвитку цієї науки, її зміст та основні поняття, визначають такі принципи логіко-структурної побудови педагогічної аксіології [9]:

принцип історичної та соціокультурної змінності освітніх цінностей; принцип взаємозв'язку соціокультурних та освітніх цінностей; принцип інтеграції традиційних та інноваційних цінностей; принцип співвідношення суспільних і особистих цінностей.

Зміни в соціально-політичному та економічному житті сучасного українського суспільства, приєднання української системи освіти до Болонського процесу вимагають упровадження нових принципів, які б відповідали вимогам європейського освітнього простору.

Традиційні принципи логіко-структурної побудови педагогічної аксіології досліджували 3. І. Равкін, В. А. Сластьонін, Н. С. Розов, О. Г. Дробницький та інші вчені. Інноваційні ж принципи педагогічної аксіології не можуть вважатись достатньо дослідженими у вітчизняній педагогічній науці, тому завданням даної статті є дослідження традиційних принципів теорії педагогічних цінностей, визначення нових принципів педагогічної аксіології, покликаних до життя новими умовами сучасного полі культурного суспільства у контексті сучасних вимог Болонського процесу.

Розглянемо принцип історичної і соціокультурної змінності освітніх цілей. Освіта - історичний процес. Вона здійснюється під впливом соціокультурного середовища, і в будь-яку історичну епоху, в будь-якій культурі формуються свої соціально вагомі цінності.

Так, вищою цінністю освіти в епоху античності вважали ідеал гармонійної, всебічно розвиненої людини. Тоді ж виникла і почала розвиватися нова ціннісна категорія - Краса (ідеал прекрасного), звернена, головним чином, до духу і тіла людини.

Античний ідеал в епоху Відродження набув нового змісту та більш глибокого соціального і філософсько-естетичного звучання під впливом пафосу утвердження у всіх сферах духовного життя, в тому числі і в освіті, концепції про гармонійну творчу особистість. Людина, особистість, її внутрішня краса і гідність стають в один ряд із Істиною, Добром, Красою. Людина стала центром системи цінностей, її головним носієм, концентруючи в собі етичні та естетичні ідеали століття.

В епоху Просвітництва видатні діячі (Джон Лок в Англії, Вольтер, Жан-Жак Руссо, Д. Дідро та інші у Франції, Г. Е. Лессінг, Ф. Шіллер, I. В. Гете в Німеччині, Т. Джеферсон, Б. Франклін у США, 1.1. Бецкой, Н. I. Новиков, А. Н. Радищев у Росії) боролися за встановлення "царства розуму", рівності всіх членів суспільства, звертаючи велику увагу на поширення знань та освіти. Найвищою цінністю вони вважали Знання. В епоху Просвітництва була значно доповнена система духовних цінностей соціально-політичними - Рівність, Свобода особистості, Справедливість.

Соціалістичні вчення, зберігши систему гуманістичних ідеалів,