Таким чином, у ході історичного розвитку значно поповнився ціннісно-мотиваційний ряд. Людина як найвища цінність, Праця, Мир, Свобода, Справедливість, Рівність, Добро, Істина та Краса у взаємодії утворюють новий рубіж, з якого починається відлік у розвитку загальнолюдської гуманістичної культури всієї системи цінностей, що складає основу освіти.

Змінюється епоха, розвиваються суспільство, культура, змінюються і ціннісні домінанти. Накопичені суспільством соціальні цінності передаються від одного покоління наступному в процесі освіти. Для вітчизняної освіти радянського періоду важливими були ідеологічні цінності, що зараз втратили свою актуальність. Для сучасної школи характерні цінності самоактуалізації та саморозвитку особистості, формування її ціннісних орієнтацій, творчого потенціалу. Найскладніше завдання освіти - створення умов для сприйняття особистістю загальних цінностей як внутрішніх установок, орієнтирів поведінки людини та її діяльності. Вихованість сучасної людини - це не її освіченість, не певна сума знань, а це вміння людини використовувати ці знання. Освічена людина керується в своїй діяльності ціннісною свідомістю (формою відображення об'єктивної дійсності, яка дозволяє суб'єкту визначати простір своєї життєдіяльності як морально- духовний; єдність психічних процесів, що беруть активну участь у роздумах людини про об'єктивний світ і її особисте буття в ньому на основі відображення дійсності як світу духовних цінностей), ціннісним ставленням (внутрішня позиція особистості, що відображає взаємозв'язок особистих і суспільних значень, суб'єктивне відображення об'єктивної реальності) та ціннісною поведінкою (ціленаправлені дії людини, внутрішнім регулятором яких є ціннісна свідомість, ставлення, орієнтації).

Принцип взаємозв'язку соціокультурних та освітніх цінностей. Будь-яка освітня система існує в певному соціокультурному просторі і взаємодіє з ним. Через освіту цінності передаються від покоління до покоління. Але не можна розглядати освіту лише як транслятор накопичених культурою та суспільством цінностей. В освіті закладені умови, які сприяють появі нових цінностей, що впливають на ціннісні орієнтири суспільства.

Ціннісні орієнтації освіти не завжди збігаються з ціннісними орієнтаціями суспільства. Наприклад, у сучасному суспільстві немає орієнтації на духовні цінності. В той же час гуманістичний характер освіти, що відображає пріоритет загальнолюдських цінностей, формує духовність людини. Включаючись у соціально-культурні відносини, дитина, як носій ціннісної свідомості, ціннісної поведінки, ціннісного ставлення, впливає на ціннісні орієнтації суспільства. Освітні цінності, таким чином, є продуктивними, такими, що можуть визначати подальшу стратегію освіти і впливати на базові процеси, що відбуваються в суспільстві.

Принцип співвідношення суспільних та особистих цінностей. Освіта забезпечує засвоєння загальноприйнятих норм, способів поведінки та діяльності. Норма - це внутрішній регулятор поведінки людини. Щоб належне стало предметом особистих спрямувань, воно повинно бути пережито людиною. Так стверджував видатний психолог С. Л. Рубінштейн. Емоційно присвоєна норма стає внутрішньою установкою, ціннісним орієнтиром поведінки та діяльності особистості. Значення норми при цьому не зменшується, а навпаки, збільшується. Це положення підтверджує філософія М. М. Бахтіна, центральне поняття якої - "подія буття" як місце зустрічі, точка перетину. Призначення людини - у визнанні своєї унікальності та в провадженні цієї унікальності в життя через відповідальний вчинок.

Принцип інтеграції традиційних та інноваційних цінностей. Інтеграція

традиційного та інноваційного - дуже складний процес. Педагогічні інновації можуть розглядатись як цінність лише у випадку, якщо вони гуманістичні, тобто сприяють розвитку індивідуальності дитини, направлені на розвиток позитивних відносин між педагогом та дитиною.

Під інновацією розуміють цілеспрямовану зміну, яка вносить нові стабільні елементи в певну соціальну одиницю - організацію, суспільство, сферу діяльності. Існує спеціальна наука - інноватика, яка виникла в 30-ті роки XX століття на Заході. Спочатку предметом її вивчення були економічні та соціальні закономірності створення й поширення науково- технічних нововведень. Потім ця наука стала вивчати нововведення в різних сферах діяльності, використовуючи знання філософії й соціології, психології й культурології, економіки та інших наук.

У наш час існують такі види інновацій в освіті: довгострокові та короткострокові, радикальні та реформістські, авторитарні та ліберальні. Але будь-яка інновація зазвичай пов'язана зі старими попередніми формами діяльності. По відношенню до попередніх інновацій в освіті В. А. Сластьонін виділяє замінюючі, відкриваючі, скасовуючі та ретронововведення [8]. Наприклад, заміна традиційної контрольної роботи комп'ютерною перевіркою знань - замінююча інновація, а новий навчальний предмет, що з'явився, наприклад "Педагогічна аксіологія" - відкриваюча інновація. Прикладом скасовуючої інновації може бути відміна домашніх завдань. Групові форми роботи на заняттях, що були актуальні в 20-ті роки, потім втратили свою актуальність, а сьогодні знову популярні - приклад ретронововведення.

Процес поширення педагогічних інновацій у наш час іде в трьох напрямках: цілеспрямоване державне, цілеспрямоване суспільне та стихійне.

Рух від нової ідеї до нової практики приводить до змін та перетворень ідей та досвіду.

В основі такого перетворення лежать переважаючі цінності суспільства, тобто те, що вважається корисним, важливим у суспільстві.

Сьогодення характеризується відкритістю педагогічного суспільства інноваціями. Але при цьому виникає небезпека нерозуміння ролі класичної спадщини, історично створених та випробуваних часом традиційних цінностей освіти та виховання. Недооцінка педагогічного спадку, його неправильна критика можуть