УДК 378.147. 

Шепелюк С.В.

ПРАКТИКА ЯК НЕВІД'ЄМНА СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦЯ (ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)

Стаття присвячена розгляду питання історичного становлення поняття практики та практичного навчання у підготовці фахівців. Проаналізовано питання практики з точки зору суспільної діяльності людини і як складової навчально- виховного процесу.

Ключові слова: діяльність, практика, практична діяльність, практична підготовка.

Статья посвящена рассмотрению вопроса исторического становления понятия практики и практического обучения в подготовке специалистов. Проанализирован вопрос практики с точки зрения общественной деятельности человека и как составляющей учебно-воспитательного процесса.

Ключевые слова: деятельность, практика, практическая деятельность, практическая подготовка.

The article is devoted to consideration of question of the history becoming of notion of practice and practical teaching in preparation of specialists. The question of practice is analysed from the point of view public activity of man and as a constituent of educational-educate process.

Key words: activity, practice, practical activity, practical preparation. Практика - це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Важливо відзначити, що поняття «практика» не має однозначного тлумачення у філософії. Є вузьке розуміння поняття практики, котре зводиться до експерименту, що є, безумовно, недостатнім, бо людська практика - це не лише експеримент. У широкому розумінні практика розглядається як цілісна система діяльності людини, досвід усього людства. В такому контексті в поняття «практика» включається як наукова діяльність, так і матеріально-виробнича, соціальна, політична, революційна і т. д., тобто вся предметна, цілепокладаюча діяльність людини, що має своїм змістом освоєння нею природних та соціальних об'єктів. Крім вищезазначеного, практика посідає важливе місце в системі навчально-виховного процесу підготовки фахівців. Тому для глибшого усвідомлення її як необхідної складової формування спеціалістів варто розглянути особливості її теоретико-історичного аспекту становлення.

Метою даної статті є ретроспективний огляд дослідження проблеми практики як суспільної діяльності людини, так і складової навчально- виховного процесу.

Практика завжди є проблемою дослідження основ людського життя. Ретроспективний аналіз наукових праць дає підстави стверджувати, що першоосновою пояснення слова «практика» було поняття «чинність» у значенні статечність, порядність, гордість, моральний вчинок, добро, воля, а згодом - умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу. Сам термін «практика» походить від грецького слова «praksis», що в перекладі означає «діяння», «активність», «діяльність».

Так давні греки, зокрема Сократ, Платон, Аристотель, розуміли практику як людську активність, діяльність, спрямовану на відповідну мету, на відшукування істини заради неї самої. На думку Аристотеля, саме в ході практичної роботи мають засвоюватися знання [1].

Два цілком протилежні підходи середньовічної філософії до практичної діяльності - теологічний і логіко-гностичний - породили різні погляди на практичну і пізнавальну діяльність людини.

У часи Відродження вперше «людина підноситься на такий рівень, коли вона спроможна сама творити себе й перетворювати природу відповідно до своїх уявлень про ідеал» [1, с. 453]. Проте сенс людської діяльності представники Ренесансу вбачали не в практичній діяльності, а в перетворенні світу через феномен творчості. Саме на цій основі і виникає проблема творчого пізнавального аналізу практики як філософської універсальної категорії.

Епоха Просвітництва по-своєму інтерпретувала розуміння практики періодів Античності й Відродження, пояснювала її як свідому моральну діяльність, відірвану від об'єктивної дійсності й побудовану на відчуттях (зовнішньому) та рефлексії (внутрішньому). Роль практики в ті часи зводилася до досвіду та експерименту. Високо оцінював значення експериментальних досліджень як процесу формування знань через досвід англійський матеріаліст ХУІІ ст. Ф. Бекон: «...два людських стремління - до Знання і Могутності - воістину збігаються в одному й тому ж, а недоліки в практиці більшою мірою залежать від незнання причин» [2, с. 26].

Можна зазначити, що саме в педагогічному вченні Ф. Бекона про методи та їх розрізнення вперше як метод навчання педагогічних дій простежується педагогічна практика, яка реалізується у магістральному (метод настанов, що вимагає віри в слова) й ініціативному (розкриває і «оголює» корені і таємниці науки та спонукає піддати слова практичному застосуванню) [3].

До більш правильного розуміння сутності практики взагалі та деяких аспектів взаємовідношень практики і пізнання зокрема дійшов Г. Гегель, який вважав практику незмінною, постійною категорією, а відтак - джерелом пізнання, засобом, за допомогою якого можна довести правильність думок, понять, знань, науки. За вченням Гегеля, основною формою практики є діяльність (незважаючи на те, що у нього діють дух, мислення, думка). Філософ зазначав, що людина має «користуватися предметами практично, щоб задовольнити свої потреби і мету» [4, с. 265]. У філософському вченні Г. Гегеля про практику виділяємо суттєві її елементи або структурні складові: мету, цілеспрямовану діяльність, результат цілеспрямованої діяльності, які утворюють поняття практичної системності і послідовності. Але варто відзначити, що гегелівське поняття практики зводиться переважно до моральної діяльності.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття з розвитком науки, техніки, їх безпосереднім використанням в матеріальному виробництві, побуті людини ідеалісти практику почали ототожнювати з утилітарною діяльністю. Отже, видно, що практика, як філософська категорія, пояснює предметно-перетворюючу діяльність людей, спрямовуючи, насамперед, на задоволення їхніх матеріальних та духовних потреб. Але практика - це і чуттєво-предметна діяльність окремої людини, і спільна діяльність, досвід усього людства у його історичному розвитку. Практична діяльність за своїм змістом і за способом здійснення завжди має суспільний характер. Це багатогранна за змістом, складна і цілісна система, що включає такі компоненти,