За період Відродження цікавим є підхід мислителя Дж. Локка, який зазначав, що «досягнення будь-якого позитивного результату можливе лише шляхом багаторазового виконання під керівництвом вихователя однієї і тієї ж дії, поки дитина не звикне робити це гарно» [7, с. 79].

Підтверджуючи вищесказане, відомий педагог епохи Відродження Я.А. Коменський зазначав, що «для досягнення загальної гармонії на основі освіти необхідно на практиці застосовувати деякі дидактичні принципи» [8, с. 427]. Він пояснює це тим, що в молодших класах варто застосовувати ігровий принцип, щоб учні, практикуючи отриманні знання, розвивали «жагу до пізнання». Для старшого шкільного віку буде ефективним шкільний театр, де можуть програватися різні життєві ситуації, таким чином, діти зможуть отримати практичні навички та вміння вирішувати складні життєві ситуації.

Не менш цікавим є підхід Й.Г. Песталоцці, який при створенні «народної» школи основну увагу приділяв практиці в навчанні учнів. На думку вченого, дитина повинна володіти низкою ремесел, що в подальшому може забезпечити розвиток духовних, фізичних умінь та навичок. Й.Г. Песталоцці зазначає, що «велике значення відіграє така освіта, що збагачена практикою, пов' язана з життям, осмисленням особистого досвіду та спрямована на оволодіння засобами та прийомами мислення і дій» [7, с. 91].

У ХХ столітті на проблему практичної підготовки спеціалістів у процесі навчання почали вже звертати більшу увагу, розуміючи, що лише завдяки практичному навчанню можна отримати в майбутньому освідченого фахівця, який володіє не лише знаннями, а й високим рівнем професійних умінь та навичок. «Практична підготовка» використовується для визначення характеру навчання як складової частини професійної освіти, що відображає закономірності, зміст, методи і форми організації процесу формування умінь і навичок, який спрямований на формування здатності студентів до кваліфікаційної виробничої праці за обраною спеціальністю. Практика дає для студента систему можливостей, а саме: придбати первинний практичний досвід, познайомитися зі специфікою майбутньої професії та більш свідомо підходити до вивчення спеціальних дисциплін, оволодіння передовими методами діяльності, познайомитися з виробничими процесами, здійснювати безпосереднє спілкування з професіоналами-практиками - фахівцями вищої категорії у виробничих умовах, навчитися науково мислити та орієнтуватися у своїй майбутній практичній діяльності, перевірити свої знання, навчитися приймати правильні рішення в тій чи іншій виробничій ситуації та ін.

На думку В.А. Скакуна, «практика - складова частина навчально-виховного процесу, що передбачена навчальними планами і програмами, організована в реальних виробничих умовах (або близьких до них) з метою формування у студентів уявлення про конкретну професійну сферу, навчання практичним заняттям, навичкам і умінням, придбання досвіду самостійної роботи з обраної професії. Практика - одна із форм навчання, що сприяє застосуванню та закріпленню на ділі знань, отриманих теоретичних шляхом, і є невід'ємною складовою частиною процесу підготовки спеціалістів» [9, с. 29].

На думку науковців Г. Шамардіної, В. Васильєва, «практика - це короткий, але складний і напружений у психологічному плані відрізок професійно-трудової кар'єри майбутнього фахівця» [10, с. 12].

При підготовці фахівців різних рівнів практична підготовка має велике психологічне значення, зокрема:

чергування розумової праці з фізичною діяльністю сприяє покращенню кровообігу, удосконалює м' язову систему, підвищує розумову працездатність;

позитивне ставлення до праці, підготовки може виявлятись як життєва необхідність і як внутрішня потреба людини;

під час роботи відбувається тренування різних аналізаторів, їх розвиток;

практика стає критерієм засвоєння знань, перевірки їх якості і кількості;

має місце удосконалення професійної уваги [11]. Російські дослідники, розглядаючи проблему

практичної підготовки, зазначають, що «практика

для студентів покликана забезпечити якісну підготовку майбутнього спеціаліста до самостійного і творчого виконання основних професійних функцій» [12, с. 23]. Наковці зазначають, що формування психолого-педагогічних властивостей особистості дипломованого фахівця обумовлено основними вимогами державного компоненту до обов' язкового мінімуму задач змісту і рівня їх підготовки. Основною ж метою практики студентів є формування цілісного уявлення про професійну діяльність, що розуміється не у вузьких рамках предмета, що викладається, а у всій повноті професії і готовності до виконання складних завдань та вирішення соціально- психологічних проблем клієнта.

А. Яворський наголошує на тому, що методологічною основою організації практичної підготовки фахівців повинен бути особистісно-діяльнісний підхід до процесу професійного становлення фахівця. Саме включення студента в різні види діяльності, що має чітко сформульовані завдання, і його активна позиція сприяють успішному становленню його як фахівця [13].

Отже, в якості висновку можна сказати, що практика - це рушійна сила розвитку людського суспільства і пізнання. Вона є глибинною основою багатозначних форм життєдіяльності людини. В той же час практика є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу на етапі становлення фахівця, яка дає можливість сформувати професійно значимі уміння та навички. Практична підготовка, яка разом з теоретичною створює основу, є провідною частиною всієї професійної освіти. 

ЛІТЕРАТУРА

Кремень В.Г., Горлач М.І. Філософія: Підручник для вищої школи. - Х.: Прапор, 2004. - 736 с.

Бэкон Ф. Новый органон. - М.: Соцэкгиз, 1938. - 242 с.

Субботин А.Л. Фрэнсис Бэкон. - М.: «Мысль», 1974. - 175 с.

Гегель Г.Ф. Сочинения в HIV томах.- М.: Соцэкгиз,1938 (Академия наук СССР. Ин-т философии). - Т. ХІІ. Лекции по эстетике. Кн. І. - 471 с.

Неперервна професійна освіта: філософія, педагогічні парадигми, прогноз / В.П. Андрущенко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень,