Власну нішу в оздоровчому процесі зайняв такий різновид музикотерапії, як танцетерапія. Відомий російський психіатр В. М. Бехтерев поділяв емоції, виходячи із їх впливу на організм: підбадьорюючі, або збуджуючі; розслаблюючі, або гнітючі. Він вважав основним завданням виховання- прищеплення дитині корисних підбадьорюючих емоцій та усунення гнітючих. «Підбадьорююча емоція виражається веселим станом, має взагалі велике значення для життєдіяльності організму. Вона відбивається благотворно на всіх функціях як рослинних, так і нервопсихічних, регулюючи зовнішні відносини організму» [1]. Саме джерелом підбодьорюючих емоцій може стати танок.

Перед педагогами стоїть непросте завдання - як без покарань і примусу виховати дисциплінованість, естетичне ставлення до оточуючих, і створюючи при цьому комфортні умови для розвитку дитини. Іншими словами, завдання полягає в тому, щоб з одного боку - створити сприятливі умови для розвитку позитивного середовища навколо дитини, а з іншого - допомогти дитині здійснити безболісне входження в це середовище. Особливо гостро ця проблема стоїть для тих, хто працює з так званими проблемними дітьми або з дітьми, які потребують психологічної реабілітації чи адаптації, яким буває дуже не просто звикнути до нової незвичної обстановки. Вирішити поставлене виховально-оздоровче завдання можуть допомогти заняття танцями. Танок створює позитивний емоційний клімат у колективі, його чіткий ритм і малюнок сприяють вихованню дисциплінованості, накопичена енергія спрямовується на засвоєння та вдосконалення рухів танцю, що сприяє заспокоєнню дитини. Танок без примусу підпорядковує поведінку дитини ритму та колективній дії. Поступово дитина навчається узгоджувати свої дії з іншими.

З точки зору фізіології, танок сприяє розвитку моторики та зорово-моторної координації, формуванню просторових уявлень та рухової пам'яті. З психологічної точки зору, танок є джерелом позитивних емоцій, які сприяють зростанню мотивації, а отже прагнення ще краще засвоїти танцювальні елементи. У цій ситуації важливо не перенавантажити дитину складними рухами та завданнями. Слід зосередити увагу на отриманні позитивних емоцій, задоволенні від занять.

Застосування танцетерапії дало гарні результати, як реабілітаційний та адаптаційний засоби в роботі з дітьми, яких проявлялися пасивність та загальмованість. У процесі занять танцями такі діти поступово «прокидаються», і їх повільні рухи набувають активності та чіткості. Але в таких випадках педагогові слід набратися терпіння й цілеспрямованості в діях. Також танці є гарним каталізатором активності в дітей з глибинними порушеннями розумового та мовного розвитку. Емоційність та ритмічність танцю, спільні рухи та переживання сприяють пробудження прагнення дитини до активізації спілкування з партнером та прояву власних хвилювань.

З великою зацікавленістю до різноманітних танцювальних рухів ставляться діти молодшого шкільного віку. Можливість не лише виконувати, а й придумувати нові рухи до танцю розвиває в дитини пам'ять, мислення, спостережливість, здатність швидко приймати рішення, сприяє розвитку творчих можливостей. Крім того, активний рух посилює процес обміну речовин, сприяє оновленню тканини, надає силу м'язам та гнучкість суглобам. Фізичний рух узгоджений з музичним ритмом і організований у танок, збагачений естетичним змістом, подвоює свої оздоровчі можливості й несе в собі величезну перетворюючу дію.

Танці і ритмічні рухи під музику, що здійснюються в ході музичних групових занять, виробляють координацію рухів, розвивають образне мислення, формують здібність співвідносити свої власні рухи з рухами своєї групи. Беручи участь у танцювальній дії, дитина входить в соціальний мікрокосм, який вимагає дотримання певних правил взаємодії, розвиток навичок спілкування та вміння йти на певні компроміси. Таким чином, танок допомагає переборювати психологічну ізоляцію і тим самим сприяє зростанню особистості.

Мистецтво танцю удосконалює пластику, розвиває музичний слух і почуття, тренує і загартовує не лише м'язову, а й серцево-судинну і нервову системи, а також духовно збагачує, виховуючи естетичне почуття, уявлення і творчу фантазію. Все це робить мистецтво танцю незамінним компонентом виховної роботи з дітьми. І ці ж властивості танцю визначають його використання з давніх часів у традиційній медицині [5, с. 41].

За останні роки зусиллями педагогів, психологів, медиків було розроблено унікальні технології із використання різних музичних жанрів, як для виховання музичної культури, так і для оздоровлення людини. Однак ми маємо констатувати, що з практичним застосуванням означених розробок як в закладах освіти, так і в медичних закладах виникають суттєві проблеми, що підкреслює наявність дефіциту духовно спрямованих ціннісних орієнтацій в суспільстві. Отже, для вирішення порушеної проблеми потрібні зусилля на формування в суспільстві таких ціннісних орієнтацій, які створять умови, що не дозволять нехтувати духовними основами та власним здоров'ям заради матеріальних благ. 

ЛІТЕРАТУРА

Бехтерев В.М. Проблемы развития и воспитания человека. - М.: Воронежский институт практической психологии: НПО «МОДЄК», 1997.

Вальчихина М.Д., Гуревич С.А. О возможных механизмах регулирующего влияния музыки // Психическая саморегуляция. - М.: Институт психологии АН СССР, 1983. - Вып 3. - С. 261-263.

Влияние музыки на культуру опухолевых клеток // Врач. - 1999. - № 3. - С. 38.

Левин Я., Каленикин С. Когда в голове музыка // Наука и религия. - 1997. - С. 26-27, 49.

Лисицын Ю.П. Союз медицины и искусства. - М.: Медицина. - 1985. - 189 с.

Маляренко Т.Н.,