УДК 378.147:811.11 Денищич Т.А. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК МАЙБУТНЬОГО ПОЛІТОЛОГА

У статті розкривається важливість урахування психологічних чинників у формуванні професійно-комунікативних умінь і навичок майбутніх політологів.

Ключові слова: уміння, навички, мовленнєва діяльність, професійно- комунікативна компетентність.

В статье раскрывается важность учета психологических факторов в формировании профессионально-коммуникативных умений и навыков будущих политологов.

Ключевые слова: умения, навыки, деятельность, коммуникация, профессионально-коммуникативная компетентность.

The article deals with the importance of considering the psychological formation basis for professional-communicative abilities and skills of political sciences students.

Key words: abilities, skills, speech activity, professional-communicative competence. Одним із напрямів фахової підготовки майбутнього політолога є формування у процесі навчання системи професійно-комунікативних умінь і навичок. Недостатність уваги до формування й удосконалення навичок комунікації в системі політологічної освіти призводить до того, що студенти обмежуються комунікативними знаннями, отриманими з різних джерел і сфер людського життя. Але цього замало для специфічної професійної діяльності політолога, коли висуваються високі вимоги до культури професійного спілкування, уміння орієнтуватися в численних комунікативних ситуаціях. Досить часто недоліки в майбутній професійній діяльності зумовлені низьким рівнем сформованості комунікативних умінь і навичок під час навчання в університеті. Для того, щоб з'ясувати причини виникнення таких проблем і знати шляхи їх усунення, необхідно всебічно розуміти сам процес формування професійно-комунікативних умінь і навичок, зокрема розглянути його з психологічного аспекту.

У науковій літературі по-різному підходять до розуміння суті понять «уміння» й «навички», їх співвідношення. Одні дослідники (П. Гальперін, Ю. Чабанський, М. Скаткін, І. Харламов, П. Щербань) первинними розглядають уміння, а навички - вторинними в тріаді: знання - уміння - навички. Інші науковці (В. Онищук, А. Петровський, С. Львова, А. Барабанщиков, О. Сердюк) у зазначеній системі після «знань» розглядають «навички», що характеризуються «як початок осмисленої дії, свідоме, але невміле виконання», а «вміння» поставлені на третє місце як «поєднання знань і навичок в дії [12, 8]». Таке неоднозначне трактування зазначених понять можна пояснити складністю самого процесу формування умінь і навичок, що передбачає, за визначенням В. Вітюк, реалізацію знань студентів у їхніх уміннях, закріплення, систематизацію та автоматизацію цих умінь у навичках [2, с. 5].

Проблема формування комунікативних умінь і навичок майбутніх фахівців знайшла широке відображення в наукових працях психолінгвістів (С. Рубінштейн, Б. Ананьєв, Б. Баєв, М. Жинкін, І. Зимня, А. Маркова, О. Леонтьєв, Н. Тализіна, Г. Костюк, І. Синиця, Є. Ільїн, Л. Столяренко). Зазначену проблему у своїх методичних працях порушували М. Пентилюк, О. Горошкіна, Л. Паламар, Л. Петровська, Т. Окуневич, Т. Левшенко, С. Борисенко, Л. Златів, Т. Симоненко, О. Увар- кіна, Є. Ісаєв. Аналіз сучасних досліджень з цієї проблеми, педагогічний досвід виявив потребу в серйозній увазі до рівня сформованості професійно-комунікативних умінь і навичок студентів- політологів та недостатню розробленість цієї проблеми у психолінгвістичній літературі.

Метою нашої статті є окреслення основних психологічних положень, на які необхідно спиратися у формуванні професійно-комунікативних умінь і навичок майбутнього політолога.

Комунікативні знання, уміння й навички є основою формування професійно-комунікативної компетентності, що характеризується, на думку Т. Симоненко, такими двома групами умінь, а саме: «загальнокомунікативними (забезпечують перебіг комунікацій в ситуаціях повсякденної міжособистісної інтеракції) та професійно-комунікативними (професійно значущі комунікативні вміння, що забезпечують комунікацію в умовах дидактичної інтеракції між адресантом і адресатом як суб'єктом навчальної взаємодії) [11, с. 39]». Практично всі дослідники вважають, що необхідною умовою готовності майбутнього фахівця до професійної діяльності є високий рівень сформованості комунікативної компетентності. Як зазначено в Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти, «усі компетентності людини слугують, так чи інакше, здатності користувача мовою до спілкування і можуть розглядатися як аспекти комунікативної компетентності [3, с. 101]», тому формування й удосконалення професійно-комунікативних умінь і навичок студентів повинно відбуватися не лише при вивченні мовних курсів, а й протягом усього навчання.

Для того щоб сформувати зазначені уміння й навички студентів-політологів, викладач має знати й розуміти особистість студента, що допоможе визначити найбільш ефективні прийоми і методи навчання. Тому першим важливим чинником у формуванні професійно-комунікативних умінь і навичок є врахування індивідуально-психологічних особливостей студентів, серед яких провідним ми вважаємо інтелектуальний розвиток.

Для того щоб сформувати професійно-комунікативні уміння і навички студентів-політологів, викладач має всебічно знати й розуміти особистість студента. К. Ушинський писав: «Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відносинах, то вона, перш за все, має пізнати її у всіх відносинах». Тому врахування вікових особливостей студентської аудиторії є важливим фактором ефективної організації навчально-виховного процесу.

Студентство - це особлива соціальна категорія, специфічна спільність людей, організаційно об'єднаних інститутом вищої освіти. Воно включає людей, які цілеспрямовано, систематично оволодівають знаннями і професійними уміннями.

Відомо, що студентський вік виділений як спеціальний об'єкт педагогічних досліджень порівняно недавно (у 70-ті роки ХХ століття), коли вчені почали планувати дослідження з педагогіки вищої школи та методики викладання, але вже існує декілька вікових періодизацій життєвого циклу людини й кожен з дослідників по-своєму визначає студентський вік. У нашому дослідження ми будемо спиратися на періодизацію, запропоновану І. Зимньою, яка визначає, що «студентство - це особливий віковий період «пізньої юності - ранньої дорослості [4, с. 68]». Цей період, у свою чергу, поділяється на два етапи - від 17 до 19 (І і ІІ курси) та від