Для успішного навчання в університеті потрібний високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема сприйняття, уяви, пам'яті, мислення, уваги, ерудованості, широкого кола пізнавальних інтересів, певного рівня володіння логічними операціями. На думку багатьох психологів, оптимальний розвиток інтелектуальних функцій досягається в період пізньої юності - ранньої дорослості (у науковій літературі цей період припадає на студентські роки), а їх інтенсивність залежатиме від двох чинників - обдарованості (внутрішній) та освіти (зовнішній) [1, с. 124]. Завдання викладача - організувати навчальний процес так, щоб відбулося перетворення цього зовнішнього, соціального чинника у внутрішній, що й буде формувати цілісну структуру інтелекту студента.

Як соціальна група, студентство характеризується визначеністю в майбутній професії, сфор- мованістю стійкого ставлення до обраного фаху. Рівень уявлень студента про професію безпосередньо співвідноситься з рівнем ставлення до навчання, і чим більше студент знає про свою майбутню професію, тим позитивнішим є його ставлення до навчання.

Майбутні політологи належать до фахівців гуманітарного профілю, а отже, мають вербальний тип інтелекту. Відомо, що представники публічних професій повинні мати багатий словниковий запас, уміти правильно його використовувати, характеризуватися широтою пізнавальних інтересів, ерудованістю, точно співвідносити конкретні й абстрактні поняття й мати в цілому розвинене абстрактне мислення [10, с. 337]. Політолог - це професія, що належить до системи «людина - людина», тому їх фахову діяльність не можна розглядати ізольовано від основ комунікації. Обов'язковими вимогами до представників цієї професії є прагнення до спілкування, уміння легко вступати в контакт з іншими людьми, володіння мовою, мімікою, жестами, уміння слухати, здатність знаходити спільну мову з різними людьми, уміння переконувати й знаходити компроміс у стосунках між людьми. Усе сказане вище складає комунікативну компетентність, досягнути високого рівня якої можливо саме на заняттях з українського професійного мовлення.

Для оволодіння професійно-комунікативними уміннями і навичками важливо також ураховувати рівень розвитку загальнокомунікативних умінь студентів. Відомий психолінгвіст О. Леон- тьєв детально дослідив ці вміння, на підставі його класифікації ми можемо виділили загальноко- мунікативні вміння, якими повинен володіти майбутній фахівець у галузі політології, зокрема:

уміння керувати своєю поведінкою, тобто мати розвинені вольові якості;

уміння бути спостережливим, уважним, гнучким та ін.;

уміння соціальної перцепції, або «читання з обличчя»;

уміння розуміти, а не тільки бачити, тобто адекватно моделювати особистість свого співрозмовника, опонента, його психічний стан, настрій за зовнішніми ознаками;

уміння «подавати себе» у спілкуванні з іншими;

уміння оптимально будувати своє мовлення у психологічному плані, тобто вміти спілкуватися;

уміння вербального й невербального контакту зі співрозмовником;

гностичні уміння, пов'язані з усвідомленням, систематизацією і переносом інформації [7, с. 34].

Ураховуючи принцип наступності, викладач вищої навчального закладу повинен з'ясувати, якими вміннями володіють першокурсники після закінчення середньої школи, оскільки навчання у школі також спрямоване на формування комунікативних умінь і навичок. Проте, як свідчить дослідження Л. Поварнициної, у студентів існують певні труднощі у спілкуванні, а саме: 1) нерозуміння партнера спілкування, тобто недостатньо сформованість власне перцептивної сторони спілкування; 2) невміння поводити себе під час процесу комунікації, незнання предмета спілкування [4, с. 67]. Тому зусилля викладачів повинні бути спрямовані на подолання таких труднощів, щоб потім легше було формувати професійно значущі комунікативні уміння.

Уміння й навички є обов'язковими компонентами будь-якої діяльності, мовленнєвої зокрема, тому ще одним психологічним аспектом, що має, на наш погляд, безпосереднє відношення до проблеми, яку ми розглядаємо, є врахування деяких положень теорії мовленнєвої діяльності, що є «сукупністю психофізіологічних дій людини, спрямованих на сприймання й розуміння мовлення або породження його в усній та писемних формах [9, с. 34]». Ця теорія передбачає обов'язкове врахування ситуації, контексту, у яких реалізовано певну мовленнєву дію, а також її мотивацію. Безпосереднім завданням мовленнєвої діяльності є створення тексту, дискурсу.

У формуванні професійно-комунікативних умінь і навичок студентів треба спиратися на здобутки психолінгвістики, що досліджує не тільки процеси породження, сприйняття висловлювань, а й психічні механізми відношень між витоками повідомлень (кодуванням) і його осмисленням (декодуванням). Процес породження професійного мовлення - вид мовленнєвої діяльності, що складається з системи дій, які, в свою чергу, представлені певними операціями. Так, перш ніж висловити фразу свого виступу, промови тощо, у студента-політолога виникає мотив до цієї дії, потім іде програмування, лексичне і синтаксичне його конструювання, внутрішнє проговорювання і лиш потім звуко-мовленнєве вираження. При сприйманні мовлення відбувається «переклад» звуків у значення слів, що забезпечує розуміння, про правильність якого ми можемо судити лише за наявності зворотного зв'язку.

Саме тому навчальний процес повинен бути організований так, щоб об'єктом навчання була професійна комунікативна діяльність в усіх її проявах - слуханні, говорінні, читанні та письмі. Визначальною характеристикою такої діяльності, згідно з О. Леонтьєвим, є її предметність. «Головне, що відрізняє одну діяльність від іншої, це відмінність у їх предметі [8, с. 153]». Тому важливим засобом формування професійно-комунікативних умінь і навичок є включення у «предметно-комунікативну діяльність [5, с. 153]». Тобто формування професійно-комунікативних умінь і навичок майбутнього політолога, перш за все, потребує з'ясування предметного змісту подальшої професійної діяльності. Це складне завдання, для розв'язання якого потрібні об'єднані зусилля викладачів фахових дисциплін.

Поняття «предмет діяльності» включає, по- перше, потреби,