ВИКОРИСТАННЯ ПУБЛІЦИСТИЧНОЇ СПАДЩИНИ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА НА ЗАНЯТТЯХ З КРИМІНОЛОГІЇ

У статті відбито пошуки автора в галузі методики викладання юридичних дисциплін; доведено ефективність педагогічної технології інтеграції основ науки і мистецтва на прикладі використання публіцистичної спадщини Ч. Діккенса на заняттях з кримінології.

This article is a reflection of author's researches in the field of teaching methodology of jurisprudence branches; here is depicted the pedagogical methods' effectiveness of the science and art's integration on the example of using Ch. Dickens' publicist heritage during criminology lectures. Підготовка майбутніх юристів передбачає всебічне осмислення широкого кола соціальних проблем, що безпосередньо впливають на виникнення різних правових колізій. Тому викладачі вищих юридичних навчальних закладів мають не лише нести в студентські аудиторії професійні знання, а й спрямовувати свої зусилля на розвиток загальної культури майбутніх правознавців, формувати в них активну громадянську позицію. На такому підході до професійної підготовки юристів наполягають більшість сучасних педагогів і юристів (В. Копейчиков, М. Костицький, М. Кельман, В. Кульчицький, В. Синьов, С. Сливка та ін.). Вчені доводять, що діяльність юриста в правовому полі характеризується

багатогранністю та широкою спрямованістю. Це пов'язано, на нашу думку, перш за все, з тим, що юристові доводиться працювати над проблемами, які охоплюють широку сферу суспільних відносин: цивільних, кримінальних,

адміністративних, аграрних, екологічних. Тому важко не погодитися із зауваженням Ю. Занік: "Що вища інтелектуальна культура особистості, тим ціннішим буде внесок юриста в право" [1, 70]. З упевненістю можна сказати, що всі види культури - моральна, естетична, політична і, звичайно, правова - однаково важливі для юриста.

Ми переконані, що формування всіх видів культури студентів у їх взаємозв'язку, розвиток здібностей та інтеграція знань і досвіду в різних сферах культури й науки значно підвищать результативність професійної підготовки юристів у вищій школі Цю гіпотезу підтверджує практичний досвід, здобутий нами в процесі викладання кримінології з використанням прикладів з літератури та інших видів мистецтва. Крім того, аналіз кримінологічних проблем у тісному взаємозв'язку з культурологічними процесами збагатили й урізноманітнили практичні заняття цікавим ілюстративним матеріалом. Відтак мета статті полягає в тому, щоб обґрунтувати необхідність використання культурологічного підходу у викладанні юридичних дисциплін; ознайомити широке коло фахівців з педагогічною технологією, що дає можливість розглядати правові питання в тісному взаємозв'язку з відображеними в літературі за допомогою художніх засобів.

Визначення злочинності й підходи до її вивчення, окреслені сучасною наукою, свідчать про доцільність використання заявлених нами підходів. У кримінології злочинність розглядається як "система, що самокерується, постійно відтворюється, пов'язана з іншими суспільними системами та визначає процес причинності злочинної поведінки. Це дозволяє зробити висновок, що в широкому значенні предметом кримінологічного дослідження детермінації злочинності є об'єктивні соціальні процеси в економічній, політичній, соціальній та духовній сферах життєдіяльності суспільства, які призводять до протиріччя між індивідуальними задатками та здібностями членів суспільства і соціальною структурою як сукупністю досить сталих соціальних позицій" [2, 30].

Однією з ключових проблем у кримінології є проблема мотивації злочину та злочинної поведінки людини. Вивченням цієї проблеми займалися не тільки професійні юристи- кримінологи (А. Долгова, А. Зелінський, Е. Раска, Ю. Антонян, Н. Кузнецова та ін.) та спеціалісти в галузі юридичної психології (В. Васильєв, М. Костицький, М. Єнікєєв, В. Коновалова та ін.), соціології (В. Гречихін, В. Волович та ін.), а й письменники (В. Гюго, Ч. Діккенс, Г. Мало, Г. де Мопассан, Е. Золя, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, І. Купрін, В. Короленко та ін.). Письменники, хоч і не ставили перед собою суто кримінологічних завдань, однак через свою громадянську позицію не могли не реагувати на таке соціальне явище, як зростання злочинності, зокрема їх цікавили причини появи злочинного замислу окремо взятої особистості. У творах художників слова проблеми злочинності й негативні соціальні чинники, що супроводжують її (проституція, злидні, безробіття й неуцтво), осмислюються образно та яскраво. Завдяки проникненню у внутрішній світ злочинців і здатності детермінувати соціальні умови їхнього життя письменники дають глибший аналіз причин, що штовхають людину на кримінальний шлях і прогнозують можливі варіанти їх подолання.

Наприклад, Чарльз Діккенс органічно поєднував літературну творчість із публіцистичними виступами щодо актуальних питань сьогодення митця. Сенс своєї діяльності письменник вбачав у боротьбі з різними формами соціальної несправедливості, звідси й теми його публіцистичних творів: "О смертной казни", "Преступность и образование", "Невежество и преступность", "Публичные казни", "О судейских речах", "Призыв к падшим женщинам", "Повадки убийц". А. Аникст, один з дослідників публіцистичної спадщини Ч. Діккенса, відзначає: "Писатель был человеколюбив, но отнюдь не считал, что зло должно оставаться безнаказанным... Писателя возмущает классовый суд, допускающий безнаказанность тех, кто наживается на страдании беззащитных" (див. статті "Рай в

Тутинге", "Ферма в Тутинге", "Приговор по делу Друэ") [3, 543].

У статті "Публичные казни", визнавши необхідність суворих заходів проти злочинців, Ч. Діккенс рішуче виступив проти публічних страт, що широко практикувалися на той час, митець дійшов у своїх висловлюваннях до заклику до відміни смертної кари. Проте англійський митець був не єдиним, хто звернув увагу суспільства на цю ганебну практику. Ще двісті років тому французький філософ і математик Б. Паскаль, розмірковуючи над цією проблемою, зауважив: "Допустимо ли искоренять