УДК 371.69: 811.112.2

Савенко Р.П., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П.Могили

Чотири дидактичних принципи викладання граматики у вузі (на матеріалі німецької мови)

У статті розглядаються нові принципи викладання граматики у вузі, які орієнтовані на використання текстів із певною комунікативною ситуацією.

In this article some principles of teaching grammar at a higher education establishment are described. They are oriented upon usage of texts with a definite communicative situation. Звісно, що викладання граматики залежать від сприйняття її водночас як лінгвістичної та міждисциплінарної науки. Після поділу лінгвістики на окремі ґалузі, коли поглиблювалися і диференціювалися знання фонетичного ряду, словникового складу, морфології і синтаксису, коли відокремлювалися нові галузі - фонологія, словотвір, фразеологія, функціональна стилістика, лінгвістика (граматика) тексту, намітилися виразно лінії інтеграції: контактування і навіть взаємопроникнення окремих лінгвістичних наук. Останні виявили нерозривні зв'язки один з одним, що неминуче, оскільки будь-яка з них вичленовує об'єкт свого дослідження лише окрему частину загальної системи мови.

Першим принципом граматичного аналізу, а отже і викладання граматики зокрема, можна вважати взаємозв' язок граматики і лексики. Граматика, орієнтована на лексику, вимагає врахування лексичного значення слів при утворенні і вживанні як морфологічних форм, так і синтаксичних структур [8]. Уже на першому етапі вивчення граматичних фактів, тобто при формулюванні творення тієї чи іншої словоформи або структури, не можна не враховувати вплив лексичного значення. За сприятливого впливу граматичні форми утворюються без перешкод, при несприятливому - виникають перешкоди, що не дозволяють утворення тієї чи іншої форми, у результаті чого формуються дефектні парадигми. Наприклад, обидві форми числа утворюють лише назви обчислювальних понять (die Lamp e, das Buch, der Ti sch) , необчислювальні ж, як правило, не утворюють множини (der Neid, der Mut, der Wille, die Liebe), а три форми особи властиві лише дієсловам людської діяльності. Тільки в казці або поезії припустимі такі утворення, як: "Ich fliefie Tag und Nacht", sagte der MilchfluP. Ступені порівняння властиві прикметникам, що позначають якість, яка здатна до градації, та ін.

Численні заборони, з якими ми маємо справу, наприклад, у німецькій мові при утворенні пасивних конструкцій, дієприкметники II при вільному вживанні або імператива, при розподілі допоміжних дієслів haben і sein в аналітичних формах минулого часу й ін., з'являються внаслідок взаємодії лексики і граматики. Аналогічне явище спостерігається й у синтаксисі, де синтаксичні моделі можна розподілити за ступенем їхньої залежності від лексичного наповнення (від найбільш вільних до найбільш зв'язаних). До останнього належить, наприклад, модель неозначено-особових речень із підметом man, з яким пов'язується лише присудок-дієслово людської діяльності. Порівн.: можливо man lacht, але неможливо man bellt; або модель генітива зі значенням способу дії, що вживається лише з іменником - назвами частин тіла або органів людини: Er ging schnellen Schrittes, gesenkten Kopfes, klopfenden Herzens.

Переходячи від утворення форм до їхнього значення і функціонування в мові, тобто від парадигматики до синтагматики, ми спостерігаємо більшу залежність не тільки від лексем, що виступають у даній формі, але і від лексичного оточення. Зважаючи на це, ми можемо зазначити, що граматика є контекстуально-чуттєвою. Наприклад, та сама відмінкова форма в тій самій синтаксичній ролі змінює своє значення під впливом семантики іменника, оформленого даним відмінком. Порівняємо різні значення генітива в ролі атрибута: der Hut meines Vaters, das Lied Schuberts, die Industrie der Ukraine, die Leitung der Universitat, das Laub der Baume (= an der Baumen), die Hitze des Monats Juli (= im Monat Juli), "gelbe Monde praller Apfelsinen "(Borchert) (метафора), das Lied der Lieder (описова форма суперлатива). Вплив лексичного оточення можна продемонструвати в межах речення або текстового фрагмента, де граматична форма піддається впливові ззовні. Наприклад, лексичні супровідники часових форм у вигляді обставини часу не тільки уточнюють часові відношення, але й можуть змінити значення часової форми, перенести її з одного часового плану в іншій (теперішній час в минулий, теперішній в майбутній, минулий в майбутній). Достатньо додати прислівник bald, і висловлювання набуває незалежно від обраної часової форми значення майбутнього..

Порівн. Bald wird er die Hochschule absolvieren.

Bald absolviert er die Hochschule.

Bald hat er die Hochschule absolviert.

Bald absolvierte er die Hochschule ( у невласне прямій мові при передачі думок персонажа). Подібні лексичні індикатори часу можуть видозмінювати граматичне значення форми, вони трачають одне значення і набувають іншого. Однак за такої зміни щоразу зберігаються особливі відтінки значення, що вимагає обґрунтовано підходити до вибору того чи іншого способу вираження. Наведені приклади, кількість яких легко можна збільшити, пояснюють той підвищений інтерес до фактів взаємодії лексики і граматики, що спостерігається у сучасному мовознавстві.

Теорія валентності, що знаходиться на межі лексики і граматики, ще більш наблизила обидві дисципліни. Адже якщо моделі речень залежать від валентних властивостей дієслова, від його здатності відкривати різне число порожніх місць і вимагати визначених актантів, тобто доповнень і обставин, то це пояснюється насамперед лексичним значенням цього дієслова [4]. Дієслово fuhlen - відчувати /почувати за своєю лексичною семантикою вимагає лексичного доповнення:

Я відчуваю... викликає питання що? Я відчуваю дотик чиїхось рук. Я почуваю себе... також неповне висловлення, воно вимагає питання ким? або як? Я почуваю себе