виразити синтаксично - повтором прикметника чи атрибутом у генітиві: eine schone, schone Blume, die Blume der Blumen. Суперлатив можна передати за допомогою підсилювальної лексики: eine sehr schone (herrliche, wunderbare) Blume. I нарешті, використовуючи словотвір, можна знайти еквівалентне складне слово: die wunderschone Blume, die allerschonste Blume. Оволодіння мовою включає знання всього реєстру виразних засобів і уміння користуватися ним. Наведені приклади доводять, як стилістично різноманітні зазначені засоби. Одні з них емоційно забарвлені (порівн. назва оповідання В.Борхерта "Die lange lange Strafie lang" або назва фільму "Цей божевільний, божевільний, божевільний світ"), інші включають суб'єктивну оцінку ( wunderbar, wunderschon, herrlich), треті звучать патетично, піднесено (die Blume der Blumen із віршів Гейне), і тільки центральний засіб нейтральний за своєю стильовою приналежністю. Тому просте перерахування компонентів поля - лише перший крок при використанні функціонального принципу в граматиці. Наступним кроком треба розглядати кожний компонент окремо й у взаємодії з іншими компонентами, що може мати різні властивості: а) стилістична диференціація, б) значеннєва диференціація.
Порівн. Blumen, viele Blumen, eine Menge Blumen, ein Haufen Blumen, ein Straufi Blumen, ein Meer von Blumen ( = Blumenmeer) і т.д.
Часові форми дієслова пов' язані із лексичними показниками часу, із семантикою часових сполучників; форми способу дії зрозумілі лише при зіставленні з модальними словами, модальними дієсловами, особливими стилістичними структурами, інтонацією і т.д. Функціональний підхід у граматиці відповідає природним умовам функціонування мови, коли мовець усвідомлено або неусвідомлено робить власний вибір із мовного арсеналу. За такого вибору мовець керується цілим рядом мотивів, з яких основними є: комунікативна ситуація, що включає взаємодію між комунікантами і їхню характеристику, комунікативна інтенція (мотив) мовця, його бажання впливати певним чином на своїх комунікативних партнерів (= прагматичний аспект), канал зв' язку (письмовий, усний).
Усе це підводить нас до третього принципу граматики - орієнтація на комунікативно- стилістичні умови. Граматика повинна по можливості вийти за межі абстрагованої від конкретної мовної діяльності схеми. У реальній дійсності будь-яке висловлення відбувається в конкретній обстановці, що змушує мовця надати йому тієї чи іншої форми. Із трьох видів цільової настанови-інформації, спонукання і питання - найбільш чуттєвим до комунікативних умов є спонукання, тому що воно має найбільший прагматичний вплив. Спонукання повинне бути сформульоване таким чином, щоб воно вплинуло на реципієнта, а це залежить від того, хто, до кого, де і як звертається. Уявимо собі елементарну ситуацію з таким комутативним завданням: спонукати особу або групу осіб йти швидше. Але якою різною буде мовна, зокрема граматична, форма в залежності від міжособистісних стосунків комунікантів: Schneller gehen! Geh (Geht) schneller! Wollen wir schneller gehen! Gehen sie bitte schneller! Konnten Sie nicht schneller gehen!? Es ware wunschenswert, schneller zu gehen! Wurden Sie nicht schneller gehen! Wir gehen zu langsam. Auf diese Weise kommen wir zu spat. Ware es nicht moglich, etwas schneller zu gehen? Mach, dass du endlich schneller gehst!
Із цього далеко не повного переліку варіантів ми бачимо, що для оформлення спонукання використовується не тільки імператив, але і будь-яке способова форма, що спонукальне висловлення може бути оформлене в питальне чи розповідне речення (так зване непряме висловлення), мати позитивну і негативну форми. Якщо уявити собі ще все те інтонаційне забарвлення, викликане різними почуттями і настроями, то варіанти набагато зростають. А в кожній ситуації для досягнення необхідного ефекту необхідно обирати безпомилково один з них [3].
При викладанні граматики важливо практично повести і донести до свідомості студентів, які вивчають іноземну мову, ідею варіантності мовних засобів вираження. Стилістична граматика нерозривно пов'язана з комунікативною граматикою, тому що принцип сучасної функціональної стилістики полягає в тому, що будь-яка комунікація відбувається у межах того чи іншого функціонального стилю. П' ять функціональних стилів - побутово- розмовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній - охоплюють практично всі комунікативні ситуації, якщо врахувати, крім того, поділ кожного стилю на жанри, а жанри - на типи тексту. Тому ми дотримуємося законів обраного стилю, що обумовлює не тільки добір лексики, але і добір граматичних засобів, що оформляють наші думки.
Про велике значення комунікативно-стилістичного принципу в граматиці свідчить той факт, що автори книги "Grundzuge einer deufschen Grammatik" [6], виділяючи компоненти граматики: семантичний, синтаксичний і фонологічний, приєднують до них особливий комунікативно-прагматичний компонент.
З комунікативно-стилістичного принципу випливає наступний - четвертий принцип - вивчення граматики в тексті, створення граматики тексту [8]. Цей принцип важливий, тому що: по-перше, у різних типах тексту спостерігаються свої граматичні закономірності, свої норми. Те, що вважається помилкою в одному випадку, відповідає нормам тексту в іншому. Наприклад, уживання означеного артикля у назвах тварин у зачинах байок der Wolf, der Fuchs відповідає цьому жанрові, де назва тварини, відомо, замінює власне ім'я. Відсутність артикля - природне явище в заголовках газетних статей, хоча артикль обов'язковий у самому тексті статті. Еліпс особової форми дієслова - норма типу тексту "Wetterbericht". Розпочати розмову з особового займенника третьої особи, наприклад, "...Він довго сидить за столом" - значить викликати непорозуміння у співрозмовника, який не має уявлення, про кого йде мова. Почати таким способом художній твір - значить використати особливий стилістичний прийом, мета якого - заінтригувати читача. Наводимо