Я-концепція формується під впливом минулого досвіду, успіхів та невдач, ставлення до нас людей, особливо в дитячі роки, власної зовнішності. Образ власного Я визначає діапазон можливостей людини - те, що вона у змозі чи не у змозі здійснити [8, с. 29]. Численні експерименти абсолютно чітко продемонстрували, що як тільки змінювалась Я-концепція, проблеми та задачі, пов'язані з нею, вирішувалися швидко та без надмірних зусиль. Найбільш переконливі експерименти у цьому напрямку провів П. Лекі, один з перших дослідників у психології образу власного Я. Він був викладачем і перевірив слушність теорії на тисячах студентів.

Ф.В. Калошин робить висновок, що осягнення та використання Я-концепції відкриває простір для суттєвих змін якостей людини завдяки наступним важливим умовам:

всі наші дії, почуття, вчинки завжди узгоджуються з Я-концепцією. Змінюючи Я- концепцію, ми змінюємо себе, своє життя;

уявлення про себе дійсно можна змінити. Пам'ять про минулі удачі відіграє роль "банку інформації", який надає нам впевненості у власних силах і сприяє при вирішенні чергової задачі або проблеми. За їх відсутності необхідно "синтезувати або штучно відтворити та контролювати практичний досвід у лабораторії нашої свідомості"[8, с. 30].

Ми переконані, що успішна діяльність соціального працівника у будь-якій сфері неможлива без позитивного мислення, причому не тільки під час виконання функціональних обов'язків. Як зазначає Г.П. Медведєва, спеціалісту, який спостерігає навколо себе людські страждання, важко зберегти оптимізм, однак це життєво необхідно. Оскільки від позиції (налаштування) соціального працівника залежить активність клієнта, оптимізм можна вважати однією з основних якостей особистості соціального працівника [12, c. 90-91].

У дослідженнях сучасних психологів Аарона Бека, Альберта Елліса, Наполеона Хілла, а також практикуючих лікарів (Максуелла Мольца, Найта Данлопа) здійснюється пошук шляхів формування навичок мислення, яке б допомагало сучасній людині бути здоровою, успішною та щасливою, а також механізмів зміни звички людей мислити непродуктивно. Мислення, спрямоване на формування стійкого здоров'я, успішної професійної діяльності, відчуття душевного комфорту, називається саногенним (те, що народжує здоров'я) [2, с. 14]. У роботах деяких учених саногенне мислення має аналоги - позитивне, оздоровче. Патогенне мислення (мислення, яке породжує хворобу, паталогію характеру) називають ще й негативним. Негативний спосіб думок породжує тривогу і невдоволення, фрустрації та озлобленість. "Негативіст боїться труднощів і не знає мети, знає, що його в усьому переслідує невдача, тому справді на неї приречений. Важко тягне він за собою протягом життя всезростаючий комплекс неповноцінності. Налаштована на поразку підсвідомість природно штовхає його від однієї поразки до іншої" [7, с. 82]. Особистості з негативним мисленням протипоказано займатися соціальною роботою.

Максуел Мольц рекомендує формувати позитивне мислення з пошуку самого себе, з власного самоприйняття та адекватного самооцінюван- ня. І в той самий час для формування позитивного уявлення про себе рекомендує використовувати позитивне мислення. Суть його полягає в тому, щоб, з одного боку, змінювати позитивний образ власного "Я" під впливом вдалих вчинків, а з іншого боку, не дати йому зруйнуватися в разі невдачі [7, с. 82].

В. Бобрицька вважає, що можна використати можливості власного мислення, своєї уяви для створення та реалізації моделі особистого і професійного успіху, здорового і щасливого життя [2, с. 14]. Позитивне мислення допомагає робити проблемні ситуації керованими й витрачати зусилля саме на їх розв' язання.

Які ж можливості має сучасна освіта та сучасний вищий навчальний заклад (ВНЗ) для формування позитивної Я-концепції та позитивного мислення майбутнього соціального працівника?

Частково відповідь на це питання дала О.Є. Гуменюк, яка здійснила монографічне дослідження самотворення Я-концепції як гармонійне взаємодоповнення чотирьох складових (когні- тивної, емоційно-оцінкової, поведінкової і спон- танно-креативної) в контексті організаційного клімату модульно-розвивальної інноваційної системи освіти. Вона переконана, що позитивна Я-концепція, окрім сім'ї та вулиці, набуває певної самодостатності у процесі навчання у ВНЗ. Але загальновідомо, що традиційна лекційно- семінарська система освіти сприяє формуванню тільки когнітивної складової (Я-образ) Я- концепції особистості, а емоційно-оцінкова (Я- ставлення), поведінкова (Я-вчинок) й, особливо, спонтанно-креативна (Я-духовне) не повно актуалізуються й відтак недорозвиваються [13, с. 109].

Модульно-розвивальну систему О.Є. Гуме- нюк вважає важливим чинником для позитивно - го утвердження Я-концепції студентів, що дає змогу нормувати теоретичні надбання та наповнювати їх ціннісним змістом у професійній діяльності з наставником, в результаті розвивається позитивне ставлення до себе та інших (емоційно-оцінкова складова), студенти здійснюють освітній вчинок (розробка та реалізація соціального проекту), що сприяє утворенню по- ведінкової складової їхньої Я-концепції (Я- вчинок). Спонтанно-креативний компонент (Я- духовне) сприяє "внутрішньому діалогу особистості із потаємними глибинами своєї душі, котрий спонукає до примноження добра, вдосконалення довкілля і самого себе" [13, с. 111]. А останнє є фактично місією соціального працівника в його професійній діяльності.

Для будь-якого студента прийняття себе починається з безумовного позитивного прийняття його тими, ким він залучається в освітній процес. Освітній простір має стати джерелом саморозвитку та безперервного самовдосконалення. Тому В. Юрченко розглядає формування позитивної Я-концепції студента через механізм оп- тимізації міжособистісних взаємин у системі "студент-викладач" в період його професійного навчання. Під "оптимальними" він розуміє такі взаємини між викладачами і студентами, які є особистісно орієнтованими: забезпечують дотримання психологічних умов для самоствердження і самореалізації студента як