Третій період розпочався з наступного етапу визвольної боротьби українського народу за створення незалежної Української держави і, відповідно, нової школи і педагогіки. Він припав на ХХ століття і характеризується розвитком системних концепцій діяльності і на їх основі теорії професійної виховної діяльності. Саме в цей період простежується невпинний розвиток педагогіки виховання від суспільного замовлення до індивідуальних потреб дитини, від колективно-масового до особистісно орієнтованого виховання.

В основу педагогічної діяльності середньої і вищої школи початку ХХ ст. були закладені виховні ідеї А. Макаренка, І. Соколянського, Г. Ващенка, В. Сухомлинського. Саме в цей час, на фоні найсуттєвіших кризових явищ радянського періоду в суспільному житті, оформляються і набувають чітких ознак основи національної системи освіти. І хоча для педагогіки СРСР була характерна ідеологізація її методологічних основ, що зумовило ізоляцію вітчизняної школи і педагогіки від розвитку педагогічного досвіду і загальнолюдської гуманітарної культури та девальвація деяких понять в педагогічному мисленні, все ж в цих умовах з'явились передові ідеї П.П. Блонського, Г. Ващенко, Л.С. Виготського, С.Т. Шацького та інших, що дали суттєвий поштовх до змін у майбутньому.

Сучасні дослідження проблем виховної роботи ґрунтуються на особистісно орієнтованих концепціях виховної діяльності педагога вищої школи, які відображають гуманістичну спрямованість виховної роботи, пріоритеті загальнолюдських та національних цінностей, котрі сприяють набуттю молодим поколінням соціального досвіду та формуванню інтелектуального й культурного потенціалу нації, та на дослідженнях індивідуалізації професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя з позицій гуманістичної парадигми освіти [10].

Аналізуючи дослідження радянського часу і невеликий досвід незалежності України, можна простежити багато змін у виховній системі вищої педагогічної освіти: перш за все, в змісті та меті виховання (від комуністичних до загальнолюдських ідеалів); у переконаннях в методології системи виховання (від вузькокон' юнктурних партійних до національних, громадянських та гуманістичних принципів); в зміні статусу вихователя і вихованців та їх взаємовідносин (від авторитарних до демократичних форм організації виховної роботи); у психолого- педагогічних засадах (від традиційної колективістської до особистісно орієнтованої діяльності). Зміни відбулися і у формах організації управління (керованість на державному та локальному рівнях діяльністю молоді поступилася місцем демократичним процесам - інституту студентського самоврядування). Поява в технологічних процесах нових комп'ютерно-інформаційних засобів створення комунікативного середовища, відкриття простору для спілкування з однолітками близького та далекого зарубіжжя, інтеграційні процеси, відмова від образу ворога, толерантне сприйняття поглядів та дій кожної особистості сприяли перегляду основ національної системи виховання.

Процесу виховання в педагогічному ВНЗ притаманні ряд функцій. Виховання носить соціальну функцію - накопичення і передання кращого досвіду матеріальної і духовної діяльності людей. Як суспільне явище воно підпорядковане загальним закономірностям суспільного розвитку. І чим свідоміше й успішніше в ході виховного процесу ми використаємо умови розвитку оточуючого суспільства, тим ефективніше буде підготовка фахівців. А вирішальною умовою високої ефективності виховного процесу є встановлення тісного зв'язку конкретної мети виховання із загальними потребами суспільства. Виховання у педагогічному ВНЗ передбачає також цілеспрямований вплив на студентів з метою

студента є великою змістовною системою, що включає в себе ставлення студентської молоді до навколишньої духовної і матеріальної дійсності, до майбутнього місця в суспільстві, до педагогічної професії. Саме в цьому розумінні можна стверджувати, що більш розвинутою буде та індивідуальність, яка більш дієво буде включена в різнопланову діяльність вищого педагогічного закладу.

З урахуванням національного чинника виховання має також національний характер. А зважаючи на інтеграційні процеси в суспільному житті, пов' язані із розширенням комунікативного освітнього простору, стає дедалі очевидною ще одна функція виховання - поєднання, взаємопроникнення та вплив різних систем виховання одна на одну, отже, універсальність процесу виховання. Воно повинно бути направлене на досягнення двох взаємопов'язаних цілей - забезпечення процесу соціалізації громадянина суспільства і формування професійних стосунків у тих колективах, де студент живе і діє. Соціальні відносини у педагогічному процесі з часом змінюють свій суб'єктний нахил: від педагогічного і колективного впливу до подальшого росту активізації й зростання самостійності студента, від репродуктивних до творчих відносин у співпраці вихователів і вихованців.

При визначенні педагогічних умов і способів реалізації мети виховання величезне значення для педагога має насамперед розуміння сутності людини. Воно є головною передумовою результативного виховання. Новітні освітні технології ефективно спрацьовують лише тоді, коли вони спираються на знання про природні нахили, уподобання окремих індивідів. Педагогічний аспект суті питання полягає в тому, щоб установити адекватні взаємовідносини між застосовуваними методами і прийомами виховання і конкретно визначеною сутністю особистості. І на перше місце тут повинне вийти залучення студентів у таку систему теоретичних і практичних відносин, які б відповідали меті виховання. У цьому розумінні саме виховання у педагогічному університеті здатне формувати усі найважливіші відносини індивіда з професійною працею, суспільним життям, побутом, природою тощо. З огляду на ці філософсько-методологічні позиції все життя

підтримка процесу індивідуалізації особистості.

ЛІТЕРАТУРА

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник.

К.: Либідь, 1997. - 376 с.

Державна національна програма "Освіта. Україна ХХі століття". - К.: Райдуга, 1994. - 61 с.

Закон України "Про вищу освіту" // Освіта України.

2002. - № 17. - С. 2-8.

Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - К., 1996. - № 13. - С. 2-15.

Концепція громадянського виховання