З давніх-давен накопичувався і викристалізовувався досвід щодо формування людини, підготовки її до активної соціальної діяльності. Доволі пізно цей досвід систематизували і надали йому наукової форми. Науково-природничою основою педагогіки на сучасному рівні її розвитку є вікова фізіологія та психологія. Джерелом розвитку науки про виховання є народна педагогіка як сума акумульованих знань і вмінь у справі виховання підростаючого покоління. Виходячи із загальнолюдських морально-духовних цінностей, український народ вибудовував власну національну систему виховання з її засобами, методами, прийомами та термінологією. У багатьох випадках виховання залишається стихійною й некерова- ною діяльністю, такою, що здійснюється на основі емпіричного досвіду та здорового глузду вихователів, народної мудрості, без чітких передбачуваних та запланованих результатів. Цілком очевидно, що тут криється одна із обставин, котра історично обумовила недостатню чіткість і точність терміносистеми та мови педагогічної науки.
Друга причина полягає в тому, що педагогіка, як гуманітарна галузь знань, розглядає історичні поняття та термінологію, зберігає багатовікову історію, фіксуючи в часі розвиток теорії та практики.
Третя причина полягає в тому, що педагогічна наука включає в себе десятки напрямків, течій та авторських шкіл, що претендують на самостійність. Отже, необхідним є упорядкування. Предметом упорядкування педагогічної термінології постає сукупність термінів та інших форм фіксації понять даної галузі знань і їх оцінка у відповідності до положень загальної концепції упорядкування. Згідно з чинними правилами, упорядкування системи слід розпочинати з вивчення її структури, відбору педагогічних та суміжних понять, найбільш важливих для побудови понятійно-термінологічної системи саме педагогіки. Це дуже нелегка справа. Виникає ряд проблем, пов' язаних із класифікацією та систематизацією педагогічних наук, визначенням цілісності та взаємозалежності при нерозв'язаності основного методологічного питання - чи являє собою педагогіка єдину науку чи це комплекс відносно незалежних дисциплін, що є її складниками.
Традиційною є думка, що існує одна загальна педагогіка, об'єктом якої є педагогічна діяльність. Вона ділиться на складові частини. До них відносимо: дидактику, теорію виховання, методологію, історію педагогіки, методику викладання, школознавство. Ці складові виступають видовими ознаками педагогіки як самостійної, розвинутої галузі знань, складають частини цілого, не перебувають між собою у відношенні супідрядності та не вичерпують всього складного цілого.
Терміни педагогіка самовизначення, педагогіка модальності, біблейська педагогіка, педагогіка ототожнення, інтегральна педагогіка, неопеда- гогіка, педагогіка розвитку, педагогіка ризику та ін. є неправильно орієнтованими. Вони спрямовані на вирішення приватних проблем або виступають напрямками, течіями, авторськими школами. За словами С.У. Гончаренка, «авторська школа є оригінальною, загально-педагогічною, дидактичною, методичною чи виховною системою, опрацьованою з урахуванням надбань психології, педагогіки, вікової фізіології та ін. наук, вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду, яка реалізується під керівництвом чи за участі її автора принаймні в одному навчально-виховному закладі. Авторська школа є одним із типів експериментального майданчика» [2, с. 14].
Важливий етап у розробці понятійно-термінологічного апарату педагогіки - уведення, систематизація та групування понять і їх визначень. Під час розробки понятійно-термінологічного апарату педагогіки слід враховувати весь сучасний контекст, тобто слововживання в наукових працях, дисертаціях, а також лексику, зафіксовану в словниках та енциклопедіях.
Педагогіка оперує поняттями, які одночасно розглядаються в самій науці та суміжних з нею галузях, а також в дисциплінах, що не є безпосередньо дотичними до педагогіки. Постає дослідницьке завдання - виділити специфічні педагогічні поняття, а також лексику суміжних та інших наук. При цьому специфічні поняття мають включатися в терміносистему в першу чергу. З цією метою слід спочатку виявити склад даної системи понять.
На завершальному етапі можливі різноманітні ситуації, коли звичне для спеціалістів слово-ім'я не буде мати «понятійної ваги» [13] чи генетично належати до іншої галузі знань, а не до педагогіки, або слово-ім'я є другорядним і його слід виключити або застосувати як периферійне.
Процес еволюції та збагачення педагогічної лексики буде тривати доти, допоки існує наука і практика виховання, розвиваються суміжні галузі та засоби навчання. У більшості випадків до нової термінології схильні представники технічних наук, які переносять терміни своїх наук у педагогіку, що з погляду педагогічної науки є неприпустимим. Однак практика показує, що всі спроби адаптувати кібернетичні, технічні та біологічні поняття до педагогічної терміносистеми були невдалими: спостерігається повернення до первинного педагогічного значення з усіма його смислами, але перейменованими. На некорисність, шкідливість такої операції для педагогіки неодноразово вказувалося в низці публікацій.
С.У. Гончаренко, український фізик-методист, дійсний член АПН України, в енциклопедичному виданні «Український педагогічний словник» (1997) зробив спробу започаткувати систематичну наукову працю щодо української педагогічної термінології, ії збагачення та приведення у відповідність з термінологією, прийнятою в розвинутих країнах світу. Основний обсяг науково- довідкового видання становлять поняття педагогічної науки, подано різнобічний довідковий матеріал: основні поняття і терміни стосовно навчально-виховного процесу, нові педагогічні теорії, концепції, категорії. Одночасно автор включив до словника терміни суміжних із педагогікою наук таких, як психологія, філософія, медицина, фізіологія, інформатика тощо. Причому у визначенні термінів, які належать до інших галузей знань, автор розкриває лише педагогічний зміст. До словника також включено інформацію про відомих вчених, письменників, діячів науки та культури [2].
Досить чіткими та дефінітивно правильними, на наш погляд, можна вважати визначення термінів, подані в короткому тематичному тезаурусі до матеріалів підручника «Педагогіка» А.І. Кузь- мінського та В.Л. Омеляненка (2007). У підручнику наводяться визначення галузевих педагогік, які в цілому становлять структуру