У процесі огляду педагогічних видань нас зацікавила проблема визначення таких базових термінів педагогіки, як освіта, навчання, виховання, розвиток.

За визначенням, прийнятим XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, під освітою розуміється процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. В освіті завжди є як формальний аспект, тобто духовна діяльність або духовна здатність (яка розглядається поза залежністю від відповідного даному часу матеріалу), так і матеріальний, тобто зміст освіти. Значення, у якому поняття освіта вживається зараз, усталилося наприкінці XVIII ст., особливо під впливом Гете, Песталоцці та неогуманістів, і означало тоді загальний духовний процес формування людини на противагу виховним методам прихильників просвітителів. З цього часу дане поняття набуло більш широкого значення. Звичайно говорять про загальну освіту, яка дається в школі, і про спеціальну освіту (наприклад наукову, технічну, музичну). Спеціальні і професійні знання можуть розглядатися як освіта у справжньому значенні цього слова тільки в тому випадку, коли вони пов'язані із загальною освітою. Освіта як захист проти сил, що «знеособлюють» людину, в демократичному суспільстві стає питанням життя як для окремих людей, так і для всього суспільства в цілому. Розуміння цього питання викликає розвиток руху за народну освіту. Розрізняють загальну і спеціальну освіту. Загальна освіта (початкова і середня) дає знання, прищеплює уміння і навички, потрібні кожній людині в повсякденному житті. Спеціальна освіта озброює людину знаннями, уміннями та навичками, необхідними для працівника певної галузі [2, с. 241-242].

В українському педагогічному словнику С.У. Гончаренка ми знаходимо такі тлумачення термінів: освіта, загальна освіта, професійна освіта, вища освіта:

Освіта - духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування обличчя людини. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, вміння самостійно розпоряджатися своїми знаннями [2, с. 241].

Загальна освіта - сукупність знань, основ наук про природу, суспільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії. Загальна освіта буває початкова, основна і середня. У початкову загальну освіту входять читання, письмо, початкові відомості з математики, природознавства, географії, вітчизняної історії, ручна праця тощо. Неповна середня загальна освіта включає вивчення граматики рідної мови, короткого курсу літератури, вивчення елементарних відомостей із математики, природознавства, географії, історії, іноземних мов, мистецтва, трудове навчання тощо. Середня загальна освіта охоплює широкі й систематичні курси рідної мови та літератури, математики, фізики, хімії, іноземних мов, історії, географії [2, с. 129].

Професійна освіта - підготовка в навчальних закладах спеціалістів різних рівнів кваліфікації для трудової діяльності в одній із галузей народного господарства, науки, культури; невід'ємна складова частина єдиної системи народної освіти. Зміст професійної освіти включає поглиблене ознайомлення з науковими основами й технологією обраного виду праці; прищеплення спеціальних практичних навичок і вмінь; формування психологічних і моральних якостей особистості, важливих для роботи в певній сфері людської діяльності. Термін «професійна освіта» розуміють і як сукупність знань, навичок і вмінь, оволодіння якими дає змогу працювати спеціалістом вищої, середньої кваліфікації або кваліфікованим робітником. Сучасна система професійної освіти в Україні охоплює вищу, середню спеціальну і професійно-технічну освіту [2, с. 274-275].

Вища освіта - рівень освіти, що її одержують на базі середньої у вищих навчальних закладах і який підтверджується офіційно визнаними документами (дипломами, сертифікатами тощо). Вища освіта - результат засвоєння такої сукупності систематизованих знань і навичок діяльності, яка дає можливість спеціалістові самостійно й відповідально вирішувати дослідницькі й практичні завдання, творчо використовуючи й розвиваючи досягнення культури, науки, техніки. Прагматичне розуміння вищої освіти лише як набуття вищої за спеціальністю кваліфікації не цілком адекватне: мета вищої освіти - розвиток особистості, її інтелектуальних здібностей, моральних якостей. Специфіка вищої освіти - безпосередня взаємодія освіти й наукової діяльності, вивчення навчальних дисциплін на рівні, максимально наближеному до актуальних досягнень науки і практики, підвищені вимоги до соціально - громадянської і ділової підготовки випускників навчальних закладів [2, с. 54].

Отже, як бачимо із наведених нами тлумачень терміна «освіта» в українському педагогічному словнику, С.У. Гончаренко намагається досить широко розкрити сутність кожного з понять. Іноді автор вдається до наведення декількох тлумачень одного терміна або тлумачення терміна з різних позицій, пояснюючи це тим, що «в сучасній педагогічній науці ряд наукових понять та категорій мають багато тлумачень, які не завжди узгоджуються між собою. Наукове тлумачення й оцінка різних освітніх та виховних систем, педагогічних концепцій, теорій здійснюються часто з різних позицій, нерідко діаметрально протилежних» [2, с. 7].

Розглянемо тлумачення термінів освіта, загальна освіта, професійна освіта, вища освіта, подані в тематичному словнику до підручника «Педагогіка» А.І. Кузьмінського та В.Л. Омеля- ненка (2007).

Освіта - сукупність знань, умінь і навичок, набутих у навчальних закладах