Загальна середня освіта - провідна складова системи освіти, що забезпечує освіту і виховання дітей 6-18 років, підготовку їх до отримання професійної освіти та трудової діяльності [7, с. 411].

Професійна освіта - освіта, спрямована на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що необхідні для виконання завдань професійної діяльності [7, с. 415].

Вища освіта передбачає забезпечення фундаментальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного процесу, формування інтелектуального потенціалу суспільства [7, с. 411].

Автори підручника досить стисло і чітко дають визначення педагогічним термінам, але ці визначення суттєво відрізняються від тих, що подані С.У. Гончаренко.

Виховання як педагогічна категорія має своє лексичне наповнення і тлумачиться в залежності від сфери використання з різними специфічними відтінками. Виховання як процес впливає на збереження життєвої наступності між минулим і прийдешніми поколіннями, особливо в напрямку засвоєння різнорідного досвіду попередників і використання його в осучасненому вигляді в умовах реального життя на конкретному історичному етапі, трактується як взаємодія того, хто виховує та вихованця з метою цілеспрямованого формування цілісної особистості.

В «Етимологічно-семантичному словнику української мови» (Т.І.) митрополита Іларіона (професора Івана Огієнка) вказано, що перше значення терміна «виховання» було «вигодування, пізніше й духовне окормлення». Він зазначив таке: «Лекс. 1627 р. слово «виховання» перекладає церковним словом «воскормленіє». Саме ж трактування «виховання» в Івана Огієнка звучить так: «Виховання це зовнішня чемність, уміння пристойно триматися на людях; не плутати зі словом «освіта». Відповідно, «вихований» у Івана Огієнка пояснюється як той, «хто добре знає світські звички, увічливий; не треба плутати зі словом «освічений» [8, с. 223].

У навчальному посібнику «Педагогіка» Василя Ягупова, виданому в 2002 році, справедливо зазначено про відокремлення поняття «виховання»: від поняття «навчання» у другій половині XVIII століття. Це має своє суттєве пояснення: «... часто освічена, з багатим запасом знань людина є досить невихованою і явно відштовхує від себе оточуючих» [18, с. 423]. Можемо лише констатувати факт належності навчання до найважливіших компонентів вихованості особистості.

«Родинно-сімейна енциклопедія» (1996) містить тлумачення виховання як процесу передачі новим поколінням досвіду, набутого старшими поколіннями «з метою забезпечення дальшого розвитку суспільства» [14, с. 174].

В.О. Сухомлинський визначає «виховання» як багатогранний процес постійного духовного збагачення та оновлення і тих, хто виховується, і тих, хто виховує [15, с. 14].

У навчальному посібнику «Педагогіка: теорія та історія» В.М. Галузинського, М.Б. Євтуха дається таке тлумачення поняття виховання у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить у собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти і протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе»; у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, інститутів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними, методичними рекомендаціями; у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, щоб досягти певної мети в колективі учнів; у гранично вузькому, коли педагог або батько розв'язує конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання [3, с. 4].

Зважаючи й на те, що процес виховання призводить насамкінець до змін у станах особистості (психічному, фізичному, духовному), можемо зробити узагальнювальний висновок щодо його тлумачення.

Виховання - це процес впливу на особистість, здійснюваний протягом її життя з метою передачі досвіду представників свого роду, етносу, народу, світової громадськості, частіше цілеспрямований і планомірний, організований шляхом взаємодії вихователя і вихованця, під час якої відбувається вплив на пізнавальну, мотиваційну, емоційну, вольову та інші його сфери з метою розвитку світогляду (у тому числі й наукового), духовно-моральних, етичних, ділових якостей. Так можемо трактувати визначення поняття виховання в загальному значенні, без врахування особливостей і нюансів, які виникають при його тлумаченні, в якійсь конкретній сфері застосування. Якщо ж говорити про виховання відповідно до означення ним процесу, що стосується вищої школи, то можемо доповнити вищенаведене визначення так:

Виховання у вищій школі є цілеспрямованим процесом, який відбувається з урахуванням особ- ливостей кожного конкретного навчального закладу, зокрема професіоналізму професорсько- викладацького складу, який значною мірою є носієм духовно-моральних, етичних, ділових якостей, рівня його взаємодії зі студентами-вихо- ванцями і впливу на їх свідомість з метою формування в них виваженої життєвої позиції, вміння сприймати, використовувати, поширювати і здобувати необхідний досвід, здатності бути носіями провідних ідей, організаторами суспільно- політичного життя у країні.

Навчання - складний і багатогранний процес взаємодії вчителя і учнів, у результаті чого мають розв'язуватись такі завдання: учні оволодівають знаннями, вміннями і навичками, методами самостійної пізнавальної діяльності, забезпечується їх інтелектуальний розвиток, формується науковий світогляд [7, с. 91].

За І.П. Підласим, навчання - впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямована на досягнення поставленої мети [9, с. 201].

У навчальному посібнику «Педагогіка: теорія та історія» В.М. Галузинського, М.Б. Євтуха: навчання - двостороння діяльність учителів і учнів щодо передавання і сприймання знань, умінь у процесі розвитку здібностей і набутті кваліфікації' [3, с. 7].

О.С. Падалка визначає навчання як спільну цілеспрямовану діяльність учителів та учнів, за якої школярі здобувають знання, уміння, навички, формується світогляд, розвиваються