Підсумовуючи аналіз вказаних понять, можна зробити висновок про те, що коучер і коуч мають спільні риси з професійною діяльністю соціального педагога, а професійна роль соціального коуча, у межах нашого дослідження, є конкретизуючою і доповнюючою, функціонально- обумов-леною необхідністю підготовки соціальних педагогів до роботи із студентською молоддю.

Зауважимо, що визначення поняття "наставник" як той, хто дає поради, навчає; як особа, що здійснює індивідуальне чи групове професійне навчання безпосередньо на робочому місці [2], не є тотожними поняттю "спеціаліст з коучінгу ". який не буде вчити, давати поради, але буде ставити багато запитань з метою вибору клієнтом правильного рішення своєї проблеми, тому, що мета коуча полягає у наданні можливості клієнту самостійно знайти вихід, аналізуючи свій досвід і своє бачення ситуації. Коуч не повинен бути спеціалістом конкретної галузі знань, але повинен бути експертом у розкритті потенціалу людини, необхідного для досягнення нею бажаних результатів.

Таким чином, під поняттям соціального коучінгу, при роботі із студентською молоддю, ми розуміємо процес партнерських суб 'єкт- суб 'єктних відносин, який сприяє розкриттю можливостей, досягненню поставленої особистісної і професійної мети студентів через професійну самореалізацію.

Соціальний коуч - це соціальний педагог, який пройшов спеціальну підготовку і спроможний виконувати специфічні функції щодо сприяння професійній та особистісній самореалізації студентів для досягнення ними позитивних результатів через самовираження і самоствердження.

Проаналізувавши процес підготовки майбутніх соціальних педагогів та обгрунтувавши функції соціального коучінгу, ми дійшли висновку, що результатом цього процесу в аспекті нашого дослідження є спроможність соціального педагога до виконання функцій соціального коучінгу, яка є інтегративним утворенням особистості, що базується на задатках, загальних та спеціальних здібностях, професійній придатності та сприяє розв 'язанню професійних завдань: вирішенню нестандартних і проблемних ситуацій, актуальних для студентської молоді. Виходячи з цього розглянемо поняття "задатки", "здібності", "професійна придатність" тощо.

У психологічному словнику за редакцією А. Петровського [7], задатки формулюються як вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, які складають природну основу розвитку здібностей. Задатки не є специфічними по відношенню до конкретного змісту і форм діяльності. М. Дьяченко та J1. Кандибович [3] трактують поняття задатки, як анатомо-фізіологічні передумови розвитку здібностей. Наявність задатків є однією із умов успішного розвитку здібностей, особливо спеціальних.

У "Великому тлумачному психологічному словнику" поняття здібність трактується, як якість особистості, яка має суттєве значення при виконанні тієї або іншої діяльності. Здібності оцінюються у відповідності до вимог видів праці, до психофізіологічних особливостей людини; здібність - це можливість, уміння, досвід, майстерність, талант тощо, що дозволяють здійснювати відповідні дії в певний час [2]. М. Дьяченко і JT. Кандибович [3] визначають здібності як такі особливості людини, що дозволяють їй успішно оволодівати будь-яким видом діяльності, професією. Психологічними передумовами розвитку здібностей є мотиви, а також емоційні і вольові якості. Б. Теплов [9] визначає три ознаки здібностей: 1) здібності, як індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; 2) здібності, як тільки ті особливості, що мають відношення до успішності виконання однієї або декількох діяльностей; 3) здібності, які не зводяться до знань, умінь і навичок та вироблені у людини, хоч і зумовлюють швидкість їх здобуття. Формою оцінки ступеню вираженості здібностей є тести (досягнень, інтелекту тощо). За допомогою тестів можна провести розмежування між здібністю і придатністю: здібність - це готовність індивіда до виконання будь-яких дій [3]; придатність - це наявність можливостей до виконання будь-якої діяльності, можливість досягти відповідного рівня розвитку здібностей [2].

Визначаючи різницю між спеціальними і загальними здібностями, Д. Завалішина [4] пов'язує загальні здібності з умовами провідних форм людської діяльності, а спеціальні - з окремими видами діяльності. У психологічному словнику за редакцією А. Петровського [7], спеціальні здібності трактуються як психологічні особливості індивіда, які є можливостями успішного виконання певного виду діяльності. Розвиток спеціальних здібностей спирається на відповідні задатки. Як зазначено у "Великому тлумачному психологічному словнику", спеціальні здібності визначаються за допомогою тестування. Тести спеціальних здібностей розроблені для вимірювання потенціалу окремої здібності [2].

Підсумовуючи вищезазначене, можна сказати, що задатки, загальні і спеціальні здібності, створюють відповідну ієрархію щодо спроможності. Відтак, спроможність - це спеціальна інтегральна здібність, яка обумовлює можливість виконання відповідних функцій, які стимулюють запуск і детермінують продуктивність окремих видів активності особистості.

Наявність природних задатків і здібностей, необхідних для успішного формування якостей особистості, які вимагає професія, навчання і праця, є підґрунтям професійної придатності. У психологічному аспекті професійної придатності основну роль відіграє професійна мотивація та професійні здібності, від яких залежить якість навчання і праці, відповідність або невідповідність працівника вимогам професії [3].

Як визначено у психологічному словнику, за редакцією А. Петровського [7], професійна придатність - це сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних для досягнення суспільно прийнятної ефективності в тій або іншій професії. Професійна придатність не є вродженою, вона формується в процесі навчання і в професійній діяльності за наявності позитивної мотивації, усвідомлення суспільної значущості її результатів тощо. Доповнюючи наведені визначення професійної придатності, звертаємо увагу на те, що майбутні соціальні педагоги, які готуються працювати із студентською молоддю, професійно зорієнтовані,