УДК 504.37 

Нєпєіна Г.В. 

ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ: ВИТОКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

У даній статті розглядається історичний аспект становлення освіти для сталого розвитку, аналізуються його витоки, прослідковується перетинання його проблематики, цілей та завдань з екологічною освітою. Розкрито найважливіші питання, які стосуються проблем сталого розвитку, що розглядалися на різних міжнародних форумах, присвячених як екологічній освіті, так і безпосередньо освіті для сталого розвитку.

Ключові слова: освіта, сталий розвиток, освіта для сталого розвитку, екологічна освіта, екологічно сталий розвиток.

В данной статье рассматривается исторический аспект становления образования для устойчивого развития, анализируются его истоки, прослеживается пересечение его проблематики, целей и задач с таковыми экологического образования. Раскрыты наиболее важные вопросы, касающиеся проблем устойчивого развития, которые рассматривались на различных международных форумах, посвященных как экологическому образованию, так и непосредственно образованию для устойчивого развития.

Ключевые слова: образование, устойчивое развитие, образование для устойчивого развития, экологическое образование, экологически устойчивое развитие.

In this article the historical review of education for sustainable development becoming is given, also in the process of ecological education forming. The historical moments of ecological education becoming are examined. Description of the modern state of education for sustainable development in different levels with the formulated comments is also pointed.

Key words: education, sustainable development, education for sustainable development, ecological education, ecologically sustainable development. Проблема виживання й подальшого існування людства гостро постала вже у другій половині XX ст. Вона обумовлена багатьма чинниками. Зокрема, швидким вичерпанням природних ресурсів; екологічною кризою; несприятливою демографічною ситуацією; злиднями і голодом у багатьох регіонах світу; постійними конфліктами в суспільстві; війнами з використанням зброї масового знищення; небезпекою міжнародного тероризму тощо. На перехресті проблем виникла концепція сталого розвитку суспільства як такого, що надійно забезпечує збереження довкілля і задоволення потреб не лише сучасності, а й наступних поколінь людства.

Фундаментом сталого розвитку є освіта. Міністри навколишнього середовища ЄЕК ООН на П'ятій конференції міністрів «Навколишнє середовище для Європи» (Київ, 2003 рік) визнали, що освіта є одним із головних інструментів, які забезпечують охорону навколишнього середовища та сталий розвиток, і що в рамках екологічної освіти все більше приділяється уваги широкому колу питань, включених до «Порядку денного на XXI сторіччя»; міністри схвалили Заяву про освіту на користь сталого розвитку (надалі в статті ми використовуємо більш вживаний нині термін - «освіта для сталого розвитку», або ОСР). Вони запропонували всім країнам включити концепцію сталого розвитку в свої системи освіти всіх рівнів - від дошкільної до вищої та неформальної освіти до освіти поза навчальними закладами, щоб сприяти освіті як ключовому чиннику перетворень.

Отже, впровадження освіти для сталого розвитку в практику навчальних закладів є досить актуальним. Це зумовлює необхідність розробки її теоретико-методологічних основ. Проте, даний щабель загальної освіти не є абсолютно новим у педагогічній практиці. З огляду на змістовну складову, основні підходи, принципи освіти для сталого розвитку можна констатувати її тісний зв'язок з екологічною освітою. Саме тому для подальшої теоретичної розробки питань, що стосуються впровадження ОСР, необхідним є історичний огляд її становлення, у тому числі в процесі формування екологічної освіти. Саме проведення такого огляду й є метою даної статті.

Для реалізації цієї мети потрібно вирішити наступні завдання:

розглянути історичні моменти становлення екологічної освіти та прослідкувати еволюцію появи ідей, змісту ОСР в ії надрах;

охарактеризувати сучасний стан освіти для сталого розвитку на світовому та національного рівнях;

розглянути перспективи широкого впровадження ОСР в практику навчальних установ різного рівня.

Для розв'язання перелічених завдань було опрацьовано низку літературних джерел, документів зі сталого розвитку та нормативних документів. Результати проведеної роботи представлено у вигляді хронологічного опису подій зі сформульованими нами коментарями.

1972 р. Стокгольмська конференція - Конференція ООН із довкілля людини. Вона мала на меті осмислити не лише сутність екологічної кризи, що насувалася на людство, а й шляхи її подолання і надавала пріоритетного значення екологічній проблематиці. Саме ця конференція започаткувала Програму ООН з довкілля - ЮНЕП. Стокгольмська декларація закріпила фундаментальне право людей не тільки на свободу і рівність, але й на адекватні умови життя в навколишньому середовищі тієї якості, що забезпечує їхню гідність та добробут.

1977 р. Тбіліська конференція з екологічної освіти. Декларація і рекомендації Тбіліської міжурядової конференції з проблем навколишнього середовища і розвитку, організованої ЮНЕСКО і ЮНЕП містять основні принципи, що лягли в основу пропозицій, наведених в Розділі 36 основного документу з проблем сталого розвитку Порядку денного на XXI століття.

1980 р. - доповідь «Стратегія збереження світу», що була підготовлена американськими вченими. В ній вперше було вжито термін «сталий розвиток». Авторами терміна були Єва Бальфур та Вессон. У доповіді йшлося про те, що шкода, яку людина завдає природі внаслідок розвитку своєї неконтрольованої діяльності, може бути невідворотною катастрофою для всього людства. Дедалі відчутнішою стає обмеженість природних ресурсів планети, а отже й об'єктивна необхідність коригувати масштаби їх використання, темпи світового економічного прогресу, неминуче пов'язаного з антропогенним тиском на природу.

1987 р. Московська конференція з екологічної освіти (Тбілісі+10).

1987 р. Доповідь Всесвітньої комісії з навколишнього середовища й розвитку (Комісія Брундтланд) - Спеціальна комісія ООН із довкілля та розвитку, яку очолював прем'єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брундтланд, у доповіді «Наше спільне майбутнє»