У Стратегії міститься обґрунтування та рекомендації, які стосуються розробки політики та підготовки заходів щодо включення питань сталого розвитку в освіту і просвіту за участю педагогів та інших зацікавлених сторін. Ціль Стратегії - заохочення країн-членів ЄЕК ООН до розвитку та включенню освіти для сталого розвитку в національні системи формальної освіти, а також у неформальну освіту та виховання [3].

Заходи з виконання Стратегії розписані у документі, який був ухвалений на зустрічі високого рівня представників міністерств освіти та охорони довкілля країн-членів Європейської економічної комісії ООН у березні 2005 року - «Вільнюські рамки». Цим документом передбачається 3 етапи реалізації Стратегії:

етап (до 2007 р.) передбачає створення на національному рівні нормативно-правової бази освіти для сталого розвитку, включаючи прийняття національного Плану реалізації Стратегії, створення національних Координаційних рад із впровадження освіти для сталого розвитку в системи формальної та неформальної освіти;

етап (до 2010 р.) передбачає практичне впровадження на національному рівні освіти для сталого розвитку у всі навчальні програми формальної освіти (від дошкільної до післядипломної), суттєве поліпшення неформальної освіти;

етап (до 2015 р.) розрахований на досягнення на національному рівні всіх цілей, що передбачені у Стратегії освіти для сталого розвитку.

На сьогодні можна говорити про наступні моделі освіти для сталого розвитку (послідовність відображає оцінку рангу поширеності):

філософська (інтерпретація сталого розвитку як необхідного історичного етапу еволюції соціуму, співзвучного ідеям формування ноосфери за В.І. Вернадським);

технократична (використання досягнень науково-технічної революції для звільнення від екологічно обумовленої залежності розвитку);

екологічна (жорстка адаптація процесу розвитку до виявлених наукою його екологічних обмежень);

соціальна (інтерпретація розвитку як послідовної гуманізації суспільства, що включає рівність доступу до природних благ);

економічна (перебудова діючих механізмів природокористування в напрямі посилення їх екологічно орієнтованих економічних інструментів);

культурологічна (розвиток через виховання екологічної культури як частини загальної культури, через формування культу природи як вищої цінності цивілізації);

політологічна (трансформація світополі- тичних відносин у напрямі зниження ризику озброєних конфронтацій у світі і скорочення пов'язаних з ними витрат природних ресурсів та інших природних благ).

Зрозуміло, що кожна з названих моделей відображає деякі об'єктивні реалії, зокрема реалії запитів відповідних наочних сфер освіти, що логічно добудовуються у відповідь на виклики сучасності. На жаль, у практично реалізовуваних моделях освіти для сталого розвитку часто домінує концептуальна і тематична схоластика та непослідовність їх розробників, що нерідко дискредитує саму ідею такої освіти. Зазначене, втім, неминуче для початкової стадії становлення та вказує на недостатність розробки загальних питань сталого розвитку взагалі й уявлення про їх відображення у відповідній освіті зокрема.

На жаль, ідея сталого розвитку дотепер залишається мало відомою й тому не зрозумілою масами населення в нашій країні. Парадигма сталого розвитку сприймається в нашій країні ще як абстрактна ідея. Сьогодні, через багато років після конференції ООН у Ріо-де-Жанейро, проблема розробки підходів до проектування системи освіти в інтересах сталого розвитку є тільки позначеною. Тим часом уже зрозуміло, що перегляд пріоритетних завдань освітньої політики країни неминучий, освіта задля сталого розвитку - невідворотний шлях розвитку освіти будь-якої країни, незалежно від її матеріального благополуччя, економічного напрямку й політичного ладу.

Якщо дотепер зміст освіти складався зі знань минулого й сьогодення, то сьогодні стоїть завдання додання освіті випереджального характеру, пошук такої моделі освіти, що могла б відповідати потребам не тільки сучасних, але й майбутніх поколінь. Стають необхідними уміння випускників брати участь у плануванні соціального розвитку території, передбаченні наслідків дій, що вживаються, у тому числі й можливих наслідках у сфері сталості природних екосистем. Відповідно, перед випереджальною освітою в інтересах сталого розвитку постають завдання забезпечити формування в молодого покоління нових форм мислення й поводження в навколишнім середовищі, які припускають уміння прогнозувати й планувати, мислити творчо, критично й самокритично.

Таким чином, поставлені Стратегією завдання перед національними системами освіти припускають кардинальний перегляд цілей освіти: підготовку підростаючих поколінь до участі у створенні інститутів цивільного суспільства, формування готовності й здатності молоді брати участь в екологічній соціально-гуманістичній діяльності заради збереження екологічної якості середовища, дбайливого витрачання природних ресурсів, поширення ідеалів здорового способу життя й захист самого життя людини, особливо в умовах урбанізованого середовища. 

ЛІТЕРАТУРА

Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР). - М.: Прогресс, 1989. - 372 с.

Программа действий: Повестка дня на 21 век и др. документы конференции в Рио-де-Жанейро / Сост. М. Китинг. - Женева. Центр «За наше общее будущее», 1993. - 70 с.

Стратегия ЕЭК ООН в области образования в интересах устойчивого развития // березень, 2005 р.

Еліас В. На зустріч Десятиріччю освіти для сталого розвитку // www.eco-forum.org.

Сталий розвиток: основні міжнародні документи // http://who-i s-who.com .ua.