Різноманітний та недостатній характер мотивації до навчання.

Окрім того, необхідно підкреслити, що використання мови не обмежується лише мовними нормами й вимогами (вимова, лексика, граматика), але й тими умовами, в яких мова застосовується: цілі висловлювання, тип ситуації, тема спілкування, соціальні й психологічні стосунки співбесідників, загальна забарвленість мови тощо. Таким чином, досконале володіння мовою не обмежується лише знанням лексичного матеріалу словника та граматичних законів, а вимагає ще й засвоєння правил мовної поведінки, характерної для носія певної мови. Кожне суспільство має свій особливий зразок мовної поведінки. Разом із пізнанням правил і законів мови його носії пізнають і соціальні правила використання мови, що закріплені узусом, тобто загальноприйнятим використанням мовної одиниці. Ці узуальні норми, у свою чергу, складаються в традиції. Таке поєднання соціальної та мовної компетенції називають комунікативною компетенцією, тобто здатністю студентів-іноземців, як у нашому випадку, будувати та сприймати соціально сприйнятливі висловлювання й тексти. Комунікативна компетенція якраз і реалізується в правилах мовної поведінки, які на інтуїтивному рівні засвоюються носіями мови. Але, якою б мірою не проявлялися перелічені фактори, основним завданням викладача російської мови як іноземної залишаються:

а) навчити студента-іноземця будувати зв'язний текст;

б) послідовно викладати свою думку в письмовому чи усному текстах;

в) наводити аргументи;

г) навчити уважно слухати співбесідника;

ґ) навчити сприймати та розуміти думку співбесідника на слух і ставити запитання;

д) навчити усно відповідати на запитання;

е) навчити не погоджуватися зі співбесідником та аргументовано й цивілізовано з ним сперечатися.

Зазначений комплекс умінь і навичок становить таке поняття, як комунікативна грамотність. Під комунікативною грамотністю ми розуміємо сукупність комунікативних знань, умінь і навичок, що дозволяють студенту- іноземцю ефективно спілкуватися у стандартних комунікативних ситуаціях в усній та письмовій формі. Вона включає в себе два рівні:

- знання та застосування норм усного й письмового мовлення, що прийняті у суспільстві для стандартних комунікативних ситуацій, тобто володіння мовним етикетом для типових ситуацій спілкування (цей рівень комунікативної грамотності передбачає відповідь на питання: як потрібно, як прийнято у суспільстві);

- знання та застосування правил і прийомів ефективної комунікації у стандартних комунікативних ситуаціях (цей рівень комунікативної грамотності передбачає відповідь на питання: як краще, як ефективніше спілкуватися).

Формування комунікативної грамотності студентів-іноземців починається з першого рівня, а вже потім переходить на другий рівень.

Зазначене означає, що, окрім методичної та педагогічної компетенції, викладач повинен в о л о д і т и й к о м п е т е н ц і є ю етнопсихолінгвістичною, тобто добре розбиратися у звичаях і законах країни, з якої прибув студент, бути знайомим з особливостями психології тієї чи іншої нації або народності й мати уявлення про ту мову, носієм якої є студент.

У перелічених умовах, як на наш погляд, немає нічого нереального, а діє лише психологічний розрахунок. Чим зацікавленіше викладач буде ставитись до звичаїв і правил рідної країни студента, тим більше можливостей він зможе знайти для встановлення психологічного контакту, без чого неможливо працювати протягом п'яти-шести годин щоденно в одній і тій самій аудиторії. І навіть такий підхід повністю не вирішує проблеми стосунків у системі "викладач - студент".

Ми не закликаємо слідувати інколи дивним, як на наш погляд, поняттям, однак досвід підказує, що в ситуації так званого "культурного шоку" найменша згадка про знайомий світ позитивно впливає на студентів-іноземців, стимулює їх зацікавленість чужим світом, який викладач повинен зробити, як мінімум, зрозумілим. Необхідно також враховувати фактор "туги за домом", яка пов'язана із тим, що більшість студентів ще не мають досвіду довгострокового розлучення зі своєю родиною та звичним для себе середовищем [5]. Наприклад, в арабській аудиторії ми рекомендуємо розпочинати знайомство з правилами нашої етнокультури з таких понять, як "родина", "родичі", і в жодному випадку не вдаватися до таких делікатних тем, як політика чи релігія.

Помічено, що майже 95% іноземних студентів із країн Ближнього Сходу, що навчаються в нас, - це юнаки. Суттєвим гальмом в отриманні освіти дівчатами є їх ранні шлюби. Жінкам практично завжди була недоступна дорога до освіти. Із 20% неграмотних в Йорданії чи в Лівані основну частку становлять жінки.

Цікаві думки з цього приводу зафіксовані ще в середньовічних трактатах мусульманських мислителів: "Твій батько дав тобі фізичну форму, а твій учитель дає форму твоїй душі. Знай, що твій учитель - творець твоєї душі такою ж мірою, як твій батько творець твого тіла". З цього висловлювання випливає, що батько й учитель - чоловіки, тобто зразок, гідний наслідування. У протиріччя із цим входить те, що майже 90% викладачів підготовчих факультетів України - жінки. Саме через це поведінка студентів в аудиторії, де викладач - жінка, не завжди адекватна класичній поведінці студентів під час навчального процесу, що призводить до певних труднощів у спілкування між учителем та студентом. Поведінка студентів на уроці залежить від багатьох факторів. Під час уроку можливе байдуже ставлення або зухвалі пози студентів, окремі репліки, іноді це вписується в рамки стриманої поведінки, а іноді й виходить за них. Звісно, деякі вади в поведінці студентів іноді потребують моментальної реакції з боку викладача, але й у такій ситуації не можна поспішати з