Сучасна молодь, особливо іноземна, відчуває велику потребу в добрі, любові й повазі, тому що майже на кожному кроці вона відчуває зло, заздрість, ненависть, агресивність. Вихідці з чорної Африки дуже часто чують образливі слова на свою адресу не тільки в громадських місцях, але й у стінах вищих навчальних закладів з уст своїх однокурсників; і часом навіть заслужене зауваження сприймають як дискримінаційне, демонструючи агресивну поведінку на знак протесту.

Викладач, який працює в іноземними студентами, повинен не тільки вміти інтерпретувати кінетичну інформацію в процесі спілкування зі студентами, але й використовувати весь комплекс невербальних засобів так, щоб привернути до себе увагу й зацікавити іноземну аудиторію під час занять. Окрім того, викладач зобов'язаний знати та пам'ятати про існування невербальних лакунів, що відбивають національно-культурну сферу мовного спілкування різних народів світу. Невербальні лакуни зустрічаються:

а) у мізансценах взаємодії, наприклад, вставати чи не вставати у присутності жінки;

б) у розмірах просторової території людини (наприклад, особиста зона спілкування європейців становить від 50 сантиметрів до 1,2 метра; в арабів, китайців чи японців - 20-40 сантиметрів);

в) у жестах - наприклад, в іспанців образливим є торкання мочки вуха, а в китайців при спілкуванні не прийнято дивитися в очі своєму співбесіднику, тому що це сприймається як зухвалість;

г) у міміці - навіть відмова чи невдоволення, викликане діями співбесідника, в японців і китайців супроводжується посмішкою.

Обов'язково необхідно враховувати й роль невербальних засобів комунікації в процесі навчання мові, досягненні оптимального контакту між носіями різних мовних культур (в арабів згода - потирання вказівних пальців, тоді як інші загнуті; незгода - різкий короткий кивок голови назад, який супроводжується підняттям брів й цоканням язика; три пальці, складені пучком і підняті догори, означають "зачекайте хвилиночку, не поспішайте"; не рекомендується що-небудь давати лівою рукою - вона в мусульман вважається нечистою; у в'єтнамців, китайців та японців не прийнято відкрито показувати своє роздратування; на привітання вони відповідають поклоном; жест, що висловлює вдячність, - потиск руки співбесідника двома руками) [6].

Мовна підготовка студентів-іноземців на підготовчому факультеті значно відрізняється від інших навчальних предметів через те, що її основним завданням є формування здатності брати участь у міжкультурному спілкуванні, тобто формування мовного уміння, пов'язаного з мовно- мисленнєвою діяльністю того, хто навчається. Навчити користуватися реаліями, особливими мовними засобами, специфічними правилами мовного спілкування, характерними для країни мови, що вивчається, тобто та своєрідність у мові, яка свідчить про вплив звичаїв і культури. Розвивати у студентів-іноземців цікавість до життя інших народів, просліджувати взаємопроникнення в іншу культуру й навчати вмінню культурологічних порівнянь. Залучення студентів до культурних національних витоків - це вирішення завдання духовного розвитку людини й збереження суспільства, оскільки міжкультурне спілкування можливе лише за умов не тільки володіння мовним матеріалом, але й знанням змістовного плану, пов'язаного з культурою, звичаями країни, мова якої вивчається. Без цієї умови неможливе повноцінне спілкування. Окрім того, знання, дотримання й повага до традиційних правил як викладачеві, так і студентові дозволяють почувати себе впевнено, не відчувати незручності через свої помилки, уникати насмішок з боку колег. Ці знання допомагають підбирати навчальний матеріал по розвитку комунікативних умінь, навичок мовлення та сприйняття мови на слух, тому що деякі завдання можуть бути складними чи проблемними для більшості китайських студентів, зокрема, це стосується креативних (творчих) завдань комунікативного типу, що вимагають мислиннєвої активності. Справа в тому, що студенти-китайці не налаштовані на гру, імпровізацію, для них є незвичними рольові ігри. Це пояснюється

спілкування адекватно до національно- культурної приналежності студентів, а нако пиче ний с ту де нтами до с в і д використовувати в себе на батьківщині при організації навчання російській чи українській мові.

Таким чином, головним висновком з даного дослідження автор вважає нагальну потребу в оптимізації навчального процесу з підготовки студентів-іноземців, що приїздять в Україну на навчання з багатьох країн світу. Така оптимізація значною мірою можлива, якщо викладачі будуть враховувати психолого- педагогічні фактори формування комунікативної культури іноземних студентів, оскільки дуже часто різні категорії студентів є несумісними в одній навчальній аудиторії саме через особливості комунікативної культури.

А перспективу подальших розвідок у даному напрямку автор вбачає у створенні лінгвокраєзнавчого словника, в якому були б зібрані національні особливості мови й культури українського народу.

вимогами китайського етикету, конфуціанськими нормами поведінки: слід бути стриманими, контролювати емоції, не демонструвати своїх почуттів (самоаналіз і самоконтроль), "зберігати обличчя" й строго дотримуватися навчальної ієрархії (абсолютний авторитет викладача й безумовна покора йому учнів). Адже традиційне ставлення до навчання в країнах Центральної та Східної Азії - як до справи важкої й дуже серйозної, через що ігри тут недоречні, а викладач не повинен розважати студентів [7].

Сьогодні вивчення країнознавства на підготовчому факультеті для іноземних громадян є обов'язковою дисципліною. Соціокультурна інформація допомагає студентам більш терпимо ставитись до звичаїв і традицій інших народів, більш чутливо ставитись до духовної культури людей інших країн, допомагає зрозуміти їх менталітет і тим самим підвищує мотивацію до вивчення іноземної мови. У процесі навчання це допомагає оволодіти не тільки іноземною мовою й іноземною