УДК 377 Цехмістер Я.В.

Проблеми інтеграції ліцею в структуру вищого закладу освіти

Динамічні соціально-економічні зміни у суспільстві висувають жорсткі вимоги до професійної компетентності людини, її конкурентоспроможності на ринку праці, соціальної адаптації і професійної мобільності. Тому в сучасних умовах розвитку національної системи освіти найбільш перспективною є концепція неперервної професійної освіти, суть якої полягає у створенні необхідних умов для професійного навчання особистості протягом усього життя. Вперше "концепція неперервної освіти" була представлена на форум ЮНЕСКО (1965) видатним теоретиком П.Ленграндом і викликала великий теоретичний і практичний інтерес [5, с. 134]. У запропонованій П. Ленгран-дом трактовці неперервної освіти втілена гуманістична ідея: у центр всіх освітніх перетворень висувається людина, якій необхідно створити умови для повного розкриття її здібностей протягом усього життя. Існує така думка, що поштовхом для створення теорії неперервної освіти і освітнього суспільства є глобальна концепція "єдності світу", згідно з якою усі структурні складові людської цивілізації взаємопов'язані і взаємозумовлені. При цьому людина є головною цінністю і точкою заломлення всіх процесів, які відбуваються у світі. Смисл і ціль освіти, вважає І.А.Зязюн, - людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонія її відносин з собою і іншими людьми, зі світом. У такий спосіб освіта на державному рівні створює умови для розвитку-саморозвитку, виховання-самовиховання, навчання-самонавчання всіх і кожного. Під освітою розуміється процес входження людини в життя суспільства, в цілісний світ живої і неживої природи. Отже, система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення - щастя людини [4, с. 14].

Зазначимо, що основою для теоретичного, а потім практичного розвитку концепції неперервної освіти стало дослідження Р.Даве, який визначив 25 принципів неперервної освіти [5, с. 134, 135]: освіта протягом всього життя людини; розуміння освітньої системи як цілісної, яка включає дошкільне виховання, основну, послідовну, повторну, паралельну освіту, яка об'єднує, інтегрує всі рівні освіти і її форми; включення у систему просвіти, крім навчальних закладів і центрів допідготовки, формальних, неформальних і позаінституційних форм освіти; горизонтальна інтеграція: дім - сусіди - місцева соціальна сфера - суспільство - світ праці - засоби масової інформації - рекреаційні, культурні, релігійні організації тощо; зв'язок між предметами, що вивчаються; зв'язок між різними аспектами розвитку людини (фізичний, моральний, інтелектуальний тощо) на окремих етапах життя; вертикальна інтеграція: зв'язок між окремими етапами освіти - дошкільною, шкільною, позашкільною; між різними рівнями і предметами внутрі самих етапів; між різними соціальними ролями, які реалізуються людиною на окремих етапах життєвого шляху; між різними якостями розвитку людини (якості, які проявляються у певному часі, такі як фізичний, моральний, інтелектуальний розвиток тощо); універсальність і демократичність освіти; можливість створення альтернативних структур для одержання освіти; узгодження загальної і професійної освіти; акцент на самоуправління; акцент на самоосвіту, самовиховання, самооцінку; індивідуалізація навчання; навчання в умовах різних поколінь (у сім"ї, суспільстві); розширення кругозора; інтердисциплінарність знань, їх якості; гнучкість і різноманітність змісту, засобів і методик, часу і місця навчання; динамічний підхід до знань - здатність до асиміляції нових досягнень науки; удосконалення вмінь вчитися; стимулювання мотивації до навчання; створення відповідних умов і атмосфери для навчання; реалізація творчого і інноваційного підходів; полегшення зміни соціальних ролей у різні періоди життя; пізнання і розвиток власної системи цінностей; підтримка і покращення якості індивідуального і колективного життя шляхом особистісного, соціального і професійного розвитку; розвиток суспільства, яке виховує і навчає; вчитися для того, щоб "бути" і "ставати" кимось; системність принципів для всього освітнього процесу.

Означені теоретичні положення були покладені в основу реформування національних систем освіти у світі (США, Японія, Германія, Великобританія, Канада, країни "третього світу" і Східної Європи). Російські дослідники і практики відзначають, що в них ще відсутня загальнонаціональна концепція неперервної освіти, а є лише напрями розвитку. Вони вважають, що шлях до реформування системи освіти лежить через інноваційну практику [5, с. 135].

На наш погляд, інноваційна педагогічна практика дійсно може "підтримати" теоретичні дослідження у галузі неперервної освіти, особливо це стосується системи неперервної професійної освіти, актуальною проблемою якої залишається професійний добір учнівської молоді у вищі заклади освіти, кваліфікована допомога, особливо талановитій її частині, у визначенні майбутньої професійної діяльності. Саме тому при провідних університетах в усіх країнах, як правило, створюються середні заклади освіти, у яких здійснюється довузівська підготовка (на наш погляд, ії краще називати допрофесійною підготовкою учнівської молоді). І.А.Зязюн пише, що незалежно від різноманітності типів шкіл вони виконують три важливі суспільно- державні задачі [4, с. 17]:

школа в державі намагається бути єдиним відтворенням цілісного досвіду народу, що сприяє забезпеченню дітям рівних стартових можливостей і контролю різниці у соціальному становищі дітей. У такій школі діти у вихідному розвитку рівні і виховуються мовою однієї культури;

школа долає відчуженість людини від праці. Навчання - один з видів діяльності, який дозволяє прилучити молоде покоління до трудового життя. Школа має бути зорієнтованою на суспільство творців духовних і матеріальних цінностей і розумного споживання;

школа передає учням цілісне знання, яке стоїть на фундаменті культури, і науки і дає особистості відповідальну свободу думки. Базові знання (гуманітарні, природничі, фізико-математичні різнобічні за