Ми вважаємо, що інтеграція середнього і вищого закладів освіти, створення системи допрофесійної і вищої професійної підготовки є реальним кроком у розвитку системи неперервної професійної освіти. Цінним у такій інтеграції, на наш погляд, є те, що вищий заклад освіти включає ліцей у свою структуру, фінансує його, забезпечує його стабільний розвиток, особистісну орієнтацію освіти. Це означає, що найважливішим критерієм діяльності університету є розвиток особистості студента, в тому числі і ліцеїста, оскільки їх освітні запити задовольняються повною мірою. Таким чином, допрофесійна підготовка учнів стає дійсно невід'ємною складовою системи неперервної професійної освіти: допрофесійна (довузівська) (профільні класи, ліцеї, гімназії), вузівська (університет), післявузівська (аспірантура, докторантура, факультети підвищення кваліфікації) підготовки спеціалістів.

Розкриваючи основні аспекти і шляхи забезпечення наступності допрофесійної та професійної підготовки Г.О.Балл і П.С.Пере-пелиця зазначають, що організуючи допрофесійну підготовку, слід дбати про забезпечення наступності між її послідовними етапами та між нею і власне професійною діяльністю. Така наступність має на меті сприяти формуванню:

спрямованості особистості учня на самореалізацію у професійній праці певного психологічного типу, найбільш відповідного структурі здібностей цього учня;

таких характеристик самосвідомості (зокрема, ціннісних орієнтацій), які б забезпечили конкретизацію прийнятих особистістю духовних вартостей, її моральної та громадянської позиції в напрямку, найбільш відповідному особливостям обраної групи професій;

такої системи стратегій поведінки і узагальнених способів дій, яка б найкраще допомогала оволодінню професіями обраного психологічного типу, вдосконаленню в них і успішній самореалізації за їх допомогою [3, с. 39].

Ми будемо виходити з того, що допрофесійна підготовка - це комплекс заходів з підготовки учнів до праці в системі диференційованого навчання, спрямованого на формування готовності особистості до професійного навчання в спеціальному закладі, на адаптацію до самої професійної діяльності [6, с. 137]. П.С.Перепелиця зазначає, що етап допрофесійної підготовки є виключно важливою ланкою до сучасної професії. На цьому етапі відбувається остаточне самовизначення учнем свого ставлення до діяльності і утвердження професійного інтересу, надбання спеціального досвіду, розвиток здібностей та їх корекція відповідно до вимог діяльності. В цей час підростаюча особистість стверджується професійно, цілеспрямовано готується до всього того, що необхідно саме для цієї діяльності, всебічно і повною мірою формує психологічну готовність до професії [3, с. 7]. Крім того, П.С.Перепелиця вважає, що допрофесійна підготовка великою мірою залежить від змісту і характеру професійної, а остання в сучасних умовах часто стає неможливою без грунтовної допрофесійної підготовки, бо це істотно збагачує і стимулює професійну підготовку. Проте проблема ролі допрофесійної підготовки в професійному становленні особистості та психологічних механізмів її взаємозв'язків з професійною підготовкою досліджена ще недостатньо [3, с. 8].

Разом з тим, Г. С. Костюк підкреслював, що важливе завдання школи полягає у тому, щоб сформувати у дітей психологічну готовність до праці, підготувати їх до свідомого вибору професії. Успіх свідомого вибору професії залежить, як підкреслював Г. С. Костюк, не тільки від орієнтації в професіях, а й від знання самого себе, своїх трудових якостей, нахилів і здібностей. Через те важливо не тільки формувати в учнів у процесі навчання та праці морально-психологічні якості, а й вчити їх спостерігати, аналізувати самих себе, свої психічні властивості. Невміння спостерігати себе, свою діяльність і аналізувати ті риси, які в ній виявляються, призводить до того, що деякі підлітки, юнаки й дівчата, роблять помилки в своїх міркуваннях про те, до чого вони найбільш схильні, беруться за такі спеціальності, які менше відповідають їх можливостям, не працюють над собою, щоб усунути недоліки в своїй підготовці та своєму розвитку [7, с. 491].

Практика діяльності ліцеїв переконливо свідчить, що вже на другий рік навчання учні піднімаються до рівня вимог до абітурієнтів у відповідні навчальні заклади, а заняття з університетськими педагогами підвищує навчальну мотивацію учнів, їх цілеспрямованість у досягненні поставленої мети - навчання в університеті. Особливістю ліцеїв є те, що в них навчається, як правило, обдарована молодь. Аналізуючи практичну діяльність ліцеїв, можна дійти висновку, що перевагами цих закладів освіти є:

альтернативні навчальні плани і програми;

учителя і вихователі високої кваліфікації;

залучення у навчально-виховний процес викладачів вищого закладу освіти;

висока ступінь індивідуалізації навчання;

прямий зв'язок з університетом в організації навчання і виховання;

інтернатна система, яка передбачає цілодобове знаходження учнів у навчальному закладі, що сприяє розширенню навчальних програм на позаурочний час, створенню творчого середовища і розширенню виховних можливостей навчального закладу [2, с. 14].

Слід зазначити, що останнє не є специфічним для усіх ліцеїв (інтернатна форма навчання), але в усіх цих закладах освіти навчальні програми дійсно поширюються на позаурочний час, що сприяє створенню творчого середовища і розширенню виховних можливостей навчального закладу.

Крім того, дослідники означеної проблеми вважають, що необхідність створення таких ліцеїв

зумовлена гуманними цілями, такими як:

відхід від шкільної одноманітності;

гуманізація освіти;

підвищення якості освіти і її фундаменталізація;

розвиток здібностей і обдарованостей учнівської молоді;

підвищення рівня культури у молодіжному середовищі [2, с. 15].

Н.Ф.Григорьєв, А.В.Арсентьєва відзначають доцільність навчання у ліцеях в групах, які налічують 10-20 осіб. Вони зазначають, що зміст навчальних курсів може деякою мірою повторювати шкільну програму, але навчальний матеріал слід об'єднувати у смислові блоки, що